Дилогія «Холодноярські тризуби або Пригоди Якоба Штофке в Україні» та «Хочу спокою, світла, миру і добра», автор: Микола Павленко, видавництво «Видавничий центр «Просвіта», рік видання: 2018.

Висунуто Національним музеєм літератури України.

Дилогія «Холодноярські тризуби або Пригоди Якоба Штофке в Україні», «Хочу спокою, світла, миру і добра» Миколи Павленка

Українець Іван Супоня і німецький солдат Якоб Штофке - головні герої історико-пригодницької кіноповісті письменника, в якій йдеться про участь німецького солдата в експедиційному поході кайзерівських військ, запрошених в Україну гетьманом Павлом Скоропадським. Похідний лад німців нагло обірвали українські повстанці в холодноярському лісі. Усі вояки німецького загону полягли, окрім Якоба Штофке. Читач довідається про неймовірну розв'язку зустрічі німецького піхотинця Якоба Штофке й українського повстанця-лісника Івана Супоні, які знаходять порозуміння в найскладніших обставинах виключно на гуманних людських почуттях: українець не може не порятувати беззахисну поранену й голодну людину, хоча формально це - його ворог. Скалічена, безпорадна людина, навіть якщо вона у формі німецького солдата, заслуговує на співчуття. Іван Супоня не лише рятує Якоба, а й доправляє його до німецького гарнізону. «Той, хто врятує одне життя, - той врятує світ» - стверджує твір Миколи Павленка. Він проникнутий людською щирістю, в ньому автор майстерно змальовує і передає гуманістичну суть людських відносин у горнилі війни. Повість, закроєна на цінностях добра, злагоди й миру, закликає до толерантного ставлення, вчить поваги і любові до людини за будь-яких життєвих обставин. Друга повість дилогії М.Павленка «Хочу спокою, світла, миру і добра» - це сторінки щоденника спільника гетьманської варти, який фіксує в ньому думки, що їх повторять в іншому формулюванні очільники незалежної України через вісім десятиліть: «Росія - це Росія, а Україна - це Україна, і дороги цих самостійних держав розійшлися назавжди».

Російськомовний  український офіцер-гетьманець уже після Першої світової зрозумів, що «більшовизм - страшніше будь-якої зарази. Ти його женеш у двері, а він до тебе лізе у вікно».

Документальні записи невідомого офіцера засвідчують, як українці, котрі прагнуть здобути Україну, незалежну від Росії, воюють один проти одного. Це протистояння триває і в нашому сьогоденні.

Герої творів М.Павленка існують в усі часи, навіть у непрості сьогоднішні, бо їхня поведінка завжди приваблює читача, оскільки вона завжди соціальна, побудована винятково на гуманних людських почуттях і завжди на користь добра.

Автор виробив власний самобутній стиль оповіді, характерними ознаками якого є чиста, добірна і барвиста мова, відсутність авторської дидактики, вміння тримати увагу читача впродовж усього твору. Органічною частиною, окремим «героєм» твору є Природа, яка завжди виступає в єдності з людиною, з подіями, підкреслює, а почасти і створює настрій персонажів твору. Можна лише захоплюватися і дивуватися, скільки яскравих і неповторних відтінків і фарб знаходить автор для відтворення довколишнього світу, в якому відбуваються події твору. Цю гармонію автор навчає нас бачити і берегти в наших душах.

Сьогодні, коли суспільство зазнає часових перемін, читачеві, усім нам так необхідне слово майстра, здатне вносити в наше життя добро і високі моральні цінності, захищаючи право кожного на людську гідність, додаючи нам сили для протидії злу і ненависті. Те, що так необхідне нам нині і що так переконливо і талановито утверджує в своїх творах письменник Микола Павленко.

З подання Національного музею літератури України