Шевченківська премія

освячена іменем нашого

пророка і духовного батька

Нинішнього травня виповнилось 50-літ від дня заснування найви­щої державної відзнаки в літера­турі й мистецтві-Шевченків­ської премії.

Які б часи й системи ми не пе­ребували, хто б там не правив ко­лись чи нині - ця відзнака мала особли­вий статус і повагу серед усіх верств суспільства, оскільки слугувала, слу­гує і в ідеалі має слугувати своєрідним еталоном, за яким визначалися (чи ма­ли б визначатися) верховинні здобутки в літературі й мистецтві. Ось імена перших лауреатів, які стали класика­ми вітчизняної літератури, зосібне: Павло Тичина, Володимир Сосюра, Ан­дрій Малишко, Олесь Гончар, Григорій Тютюнник, Ірина Вільде. І продовжити.

Такої ж шаноби і визнання заслуго­вують митці, зосібне видатні музики Платон та Георгій Майбороди, всесвіт­ньо знані художники Василь Касіян, Михайло Дерегус, Тетяна Яблонська, і ще не менш шановані митці. За піввіку лаврами увінчані понад 600 достойни­ків.

На преглибокий сум, понад 300 славних уже пішли за вічну межу.

Олександр Довженко говорив, що він може творити лише на позитивних імпульсах. Такими покликані бути чи стати для творчої особистості суспіль­не визнання у виразі нагороди, премії, відзнаки.

Національна Шевченкова премія в Україні - найвища нагорода і за стату­сом - державна, і найперше - за симво­лікою, освяченою іменем нашого про­рока і духовного батька Тараса. Ниніш­нім лауреатам подвійно пощастило - вони удостоїлись вінця у півстолітній ювілей самої Премії.

Шановні короновані - подібний щас­ливий збіг трапляється єдиножди у пів­століття. Отже, ви - неповторні! Ще раз оприлюдню імена нинішніх:Роман Горак та Микола - Ярослав Гнатів, Микола Дядюра, Анатолій Солов’яненко, Сергій Магера, Оксана Крамарева, Лідія Забіляста.

Упродовж обзірного часу Комітет очолювали шановані особистості, се­ред них О.Т.Гончар, І.М.Дзюба, П.А.Загребельний, Р.М.Лубківський, М.Г.Жулинський. їм треба доземно по­дякувати і водночас глибоко поспівчу­вати, оскільки трудилися вони в не до­сить сприятливій радіаційній аурі. Ви­ходжу з особистого досвіду.

Отже, відзначаємо віхову дату в житті Комітету згідно Указу Прези­дента на державному рівні. Розпоря­дженням Кабміну затверджено Оргко­мітет під орудою Ганни Герман та Ми­хайла Кулиняка.

Принагідно скажу, що в році ниніш­ньому Президент своїми Указами на наше подання призначив державні сти­пендії 14 лауреатам Шевченківської премії минулих років. Цим, зрозуміло, Комітет не обмежився, вчинивши про­хання надати матеріальне й моральне пошанування лауреатів, які працюва­ли і працюють на звеличення Украї­ни.

Одне слово, звітувати є чим і об чім. Відтак, не хотілося б притемнювати святковий настрій, але втаювати від се­бе і суспільства нові, тривожні з’яви суспільному бутті не гоже.

Доводилось - за часів радянських, на щастя, недовго - кермувати у Комітеті Шевченківської премії.

Так, і в тамті часи було всього. Але номінантів все-таки висували поважні, авторитетні осередки, серед яких - Спілки письменників, композиторів, художників, архітекторів... Підкрес­люю - пошукувачів висували колекти­ви. Отже, я проґавив ті зміни, які за останні десятиліття «обновили» тради­ційні моральні приписи. Нині деякі пошуковці не просто просувають, а про­бивають самих себе в лауреати і, до ре­чі, на ордени! Причому, без наймен­шого натяку хоча б на легеньку зніченість: прямо, меживіч декотрі уже й не просять, а вимагають.

У жодному разі не кидаю тінь на всіх і вся. Приміром, цьогорічні лауре­ати пройшли вельми щільне сито від­бору, і здобулися на визнання не випад­ково.

Без самопохвальби підкреслю - я чи­нив усе від мене залежне, аби визна­чення вінценосців було відкрите, де­мократичне, без тиску згори і знизу. Віддаю належне верхнім поверхам вла­ди - звідти жодного разу не втрутили­ся у наші суверенні справи.

У складі Комітету - авторитетні са­модостатні особистості, які сподоби­лись на право приймати рішення без суфлерів. Те ж можу сказати і про неве­личкий, але висококваліфікований апарат, якому складаю щиру подяку.

Раніше чи пізніше, але доведеться все ж удосконалювати механізм Комі­тету та його підрозділів, аби уберегти від зазіхань корупції. Мені об тім натя­кали, посилаючись на гарячкове праг­нення декого потрапити чи залиши­тись у складі Комітету. Я цьому, зви­чайно ж, не вірю. Та коли масні чутки побутують, треба зробити все, аби вони зникли і не забруднювали духовну ау­ру. Життя змусить вдатись до належ­них застережників, використавши й пропозиції Миколи Жулинського що­до оптимізації добору і голосування кандидатів на відзнаку.

Ще раз вітаю нинішніх і лауреатів усіх поколінь, достойників Комітету і наших безвідмовних трударів з неве­личкого апарату! Будьмо!!!

І насамкінець. Оскільки я вихову­вався і формувався в тому .часі, де, за всіх його видатків, все ж вище будь - яких нагород цінувалися совість і по­рядність, відтак в нинішньому часі, де надто часто навіть слава і нагороди стають товаром, отже для цього часу я зі своїми старожитніми поглядами вже й справді застарів. А позаяк я не збира­юсь мінятися, то на світлу розлуку з ва­ми хочу од серця усім - в однаковій мі­рі прихильникам і опонентам - подяку­вати за чесну співпрацю. І на цьому на­взаєм буваймо здоров.

Борис Олійник