Офіційний веб-сайт

Бліц-інтерв’ю з Ростиславом Держипільським

Чи очкували ви, що будете відзначені Національною премією у нинішньому році?

Мабуть, у цьому бувБожий промисел… Це мало трапитися. Я щасливий від того, що воно трапилося тут, у Каневі, на цій справді, як сказав президент, Оксана Забужко, на святій землі для кожного українця Землі. І, звичайно, це для мене надзвичайно велика честь, але ще більша відповідальність, особливо зараз, в часи війни. Але у нас тепер лауреатів-воїнів побільшало. Але Шевченко, мабуть, був ще більшим воїном. Спочатку він воював зі злиднями, все життя воював з несправедливістю, воював із собою, воював із ворогами зовнішніми нашої нації, що найстрашніше з внутрішніми… Мабуть лише генії можуть сперечатися і воювати з Богом… Тому, як я вже сказав, це в першу чергу величезна відповідальність мати такого патрона, справді мабуть святого, як є, приміром, Василь Стефаник, наш ще один український геній. Хоч ми насправді ставимо в один ряд Ісуса Христа, Марію Магдалину і Шевченка. Портрети яких висіли майже у кожній українській хаті, і які він називав образáми…

Щодо вистав, які було визнано переможцями конкурсу на здобуття Національної премії. Їх було чотири, але ви, напевно, хочете виділити одну з цих вистав?..

Я не хочу ніяку виділяти… Я насправді дуже вдячний тим творцям, які допомагали творити всі ці чотири вистави. Справді дуже соборна команда, з цілої України, із Харкова, з Києва, зі Львова, з мого рідного Івана-Франківська. І«Енеїда» Котляревського, і «Оскар і Рожева Пані», і «Вона – Земля» Стефаника, і «НАМLЕТ» – це все такі рідні вистави, дуже  не схожі, але вони написані геніями різних націй. І Шмітт, і Шекспір, і нашими геніальним українцями… Але я впевнений, що вони всі служать для пропаганди, в кращому розумінні цього слова, української культури, сучасного українського мистецтва, вітчизняного театрального мистецтва...

Національна премія передбачає виплату певної суми коштів. Куди ви збираєтеся її витратити?

Я ще не думав. Гадаю, що на творчість. Є у нас вистава «Оскар і Рожева Пани». За ініціативною актриси театру Ірми Вітовської, ми передамо десятину від премії на потреби тих дітей, які потребують паліативної допомоги. Я думаю, що для кожного нинішнього лауреата не була самоціль, власне, грошова винагорода, це премія зовсім іншого ґатунку. Це духовна нагорода, яка, як я вже казав, є, в першу чергу, величезною відповідальністю у майбутніх кроках в житті.

 

Записав Т.Головко

м.Канів, 09.03.2019 р.