Офіційний веб-сайт

Антоненко-Давидович Борис Дмитрович

 

Антоненко-Давидович Борис Дмитрович

 

 

Прозаїк, поет, публіцист, літературознавець, мовознавець, перекладач.

Шевченківська премія 1992 (посмертно) за збірку художньої прози «Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки».

Народився: 23.VII (5.VIII) 1899, с. Засулля, поблизу м. Ромни Сумської області.

 Помер: 9.V 1984, м.Київ.

 Освіта: Навчався 1917—18 на природничому відділі в Харківському університеті, згодом — на історико-філологічному факультеті Київського університету. 1923 закінчив Київський інститут народної освіти.

 Кар’єра:   Був членом літературної організації «Ланка», (згодом реформувалася у «Марс» — «Майстри революційного слова»), де одержав літературне «хрещення». 1920—21, ставши членом КП(б)У, завідував Охтирською народною освітою Харківщини, ходив у частинах особливого призначення проти Н. Махна та місцевих повстанських ватаг, збирав продрозкладку й організовував вибори до Рад.  Не зрозумівши сутності НЕПу й не погоджуючись із практикою розв’язання національного питання в Україні, восени 1921 вийшов із КП(б) У і вступив до УКП,      восени 1923 вийшов і з УКП. Антоненко-Давидович публічно звинувачували в націоналізмі і в 1935 році заарештували.   Він був засуджений на 10 років. До 1947 перебував у концтаборах. 1948 повернувся в Україну і до 6. IX 1951 жив у с.Білому Рукаві Хмельницького району на Вінниччині, працюючи фельдшером. Тут знову був заарештований. 1951—57 перебував на засланні у Красноярському краї. 25. IX 1957 судовий вирок Антоненку-Давидовичу було скасовано колегією у кримінальних справах УРСР, і цього ж року письменник повернувся в Київ. Деякий час працював у журналі «Вітчизна», «Барвінок».            

 

Твори:  (1923) в київському журналі «Нова громада» надруковано перше оповідання «Останні два». Антоненко-Давидович — автор понад двох десятків збірок повістей, оповідань та нарисів («Запорошені силуети» (1925), «Синя волошка» (1927), «Справжній чоловік» (1929), «Крила Артема Летючого» (1932), «Люди й вугілля» (1932), «Слово матері» (1964) та ін.).  Творче обличчя Антоненко-Давидовича визначають повість «Смерть» (1928), збірка репортажів «Землею українською» (1930), роман «За ширмою» (1963), цикл «Сибірських новел» (1989), мовознавчі праці «Про що і як» (1962), «В літературі й коло літератури» (1964), «Як ми говоримо» (1970, 1991, 1994, 1997). Найпомітніший твір 20-х pp. — повість «Смерть». Були опубліковані «Збруч» (літературний репортаж, 1959), роман «За ширмою» (1963), «На довгій ниві. Вибрані твори» (1967). З кінця 60-х письменника знову цькують за «націоналізм» і наступна книга «Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки: Повісті, новели, оповідання» вийшла тільки 1989 року, Твори в 2-х томах (1992). В «БШК» опубліковано збірник Антоненка-Давидовича «Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки» (К., 2005; Вступне слово Л. Бойка).