Офіційний веб-сайт

Історичний роман «Симон Петлюра» у п'яти книгах

Автор(-и): Василь Фольварочний / Розділ: Література

 

Історичний роман «Симон Петлюра» у п’ятик нигах, автор Василь Фольварочний, видавництво «Джура», роки видання: 2009, 2010, 2016.

 

Історичні романи «Симон Петлюра» Василя Фольварочного

 

Ім’я Головного Отамана Директорії стало символом волелюбності, мужності, нескореності, української державності. Як два століття раніше Івана Мазепи, а невдовзі ‑ Степана Бандери. Чи не тому справжніх українців наші вороги ще довго називали петлюрівцями. Яких тільки ярликів не понавішувала радянська пропаганда на цю людину, яка стала в обороні української державності, до останнього подиху боролася за волю України. Більше бруду і відвертої ненависті було вилито хіба що на лідера ОУН Степана Бандеру. Та й обидва, зрештою, загинули від підлої руки московських спецслужб.

Сьогодні український народ повертає справжнє обличчя, справжню суть своїх вірних синів і доньок, до яких, безсумнівно, належить і Симон Петлюра. І великий внесок у цю справу зробив і робить відомий український письменник Василь Фольварочний,який виніс на суд читачів перші п'ять книг історичного роману «Симон Петлюра».

У цьому епічному творі перед нами постає українська реальність наприкінці XIX століття ‑ і особливо на початках XX у всіх надіях, протиріччях і невдачах, коли наш народ отримав ще один історичний шанс відновити свою державність, але належним чином не скористався ним.

Роман густо «заселений» добре відомими історичними постатями - Михайло Грушевський і Микола Міхновський, Іван Франко і Юрій Коцюбинський, Євген Чикаленко і Володимир Винниченко, Микола Порш і Всеволод Голубович, так і менш відомими, але колоритними особистостями - Василь Королів, Костянтин Мацієвич, Олександр Скоропис-Иолтиховський... «Партачами життя» назвала згодом легендарна Олена Теліга очільників національно-визвольних змагань 1917-1922 років, і насамперед Володимира Винниченка й Михайла Грушевського. Чи належав до них Симон Петлюра, який обіймав міністерські посади в урядах УНР і був лідером Директорії? І хоч Василь Фольварочний не ідеалізує свого головного героя, не обминає його сумніви і невдачі, він не схильний вважати його політичним «партачем». Просто до голосу Петлюри далеко не завжди прислухалися ті, від кого залежало прийняття рішень, а сам він не зажди добивався свого. Як ото через постійні конфлікти з Винниченком, який вважав що без армії УНР обійдеться і відверто пробував «загравати» з більшовицьким Кремлем, усередині грудня 1917 року подав у відставку з посади військового міністра. Що сталося через два місяці ми добре знаємо ‑ беззахисний Київ віддали на поталу бандам Муравйова.

Симон Петлюра завжди вважав наших північно-східних сусідів найнебезпечнішим ворогом української державності і стояв на тому, що тільки українська боєздатна армія зможе захистити вибір нашого волелюбного народу. Ці думки проходять червоною ниткою через увесь твір, надаючи образові головного героя шарм не просто революційного романтика, а цілеспрямованої особистості, яка мислить реальними категоріями. Недарма сп'янілий від алкоголю й крові полковник Муравйов нахваляється в колі офіцерів першим повішати на Золотих Воротах Петлюру. А вже перед входом німецьких військ в Україну згідно з Берестейським договором Симон Васильович з болем говорить: «У вільних народів герої командують обставинами, а в рабів усе залежить від обставин».

У творі «Симон Петлюра» домінує діалог, як мистецький засіб творення характерів, на що, власне, і звертала увагу критика після виходу романів «Чорний бумер», а особливо ‑ «Хрещеники Сталіна» і «Розчахнута душа». Саме на діалоги, за точним визначенням критики, письменник покладає чи не найбільшу відповідальність за оприявлення думок і почуттів своїх героїв; їхня мова, лексика, зміст і тональність висловлення самохарактеризують дійових осіб набагато ефективніше, ніж їхні дії, вчинки чи пояснення письменника. І це не випадково, адже перу Василя Фольварочного належить ціла низка гостросюжетних п'єс, які ще не так давно з успіхом йшли на сценах вітчизняних театрів.

У романі читач знайде чимало документального матеріалу, який органічно вкраплено у сюжетну канву.

 

З подання Національної спілки письменників України

Публікується зі скороченнями

Коментарі