Офіційний веб-сайт

Євген Сверстюк «Світлі голоси життя»

Видавництво «Кліо», м. Київ, 2014 р., ISBN 966-01-0320-4 (серія), ISBN 978-617-7023-21-9

Передмова Івана Кошелівця

 

 

 

Анотація

До книги вибраного ввійшли есеї та літературознавчі статті, писані протягом півсторіччя. Автор згадує не лише добре знані імена, а й імена непересічних людей, з якими доля звела його на тернистому життєвому шляху в часи неволі і в умовах свободи. Ці імена є тими світлими голосами, які, попри похмуре обличчя доби великого знецінення людини, животворили культуру, розширювали сферу добра, сповідували неперебутні істини й найвищі вартості, дзвінко відлунюючи у наснажених, шляхетних і хоробрих серцях кожного покоління. Видання адресоване широкому колу читачів.

 

Іван Кошелівець:

«Серед тих, що повстали тоді проти фальшу доби, вияскравлюється постать Євгена Сверстюка. Коли виокремити найістотніше: розуміння сили слова й уміння оперувати ним в образно точних дефініціях, повернення слову його первісного значення й відповідальність за нього; згадаймо його останнє слово на процесі 1973 року: «Честь, що оплачується кров’ю, гідність, що є передумовою життя, істина, до якої йдуть із безстрашністю дослідника ‑ без Гарантії повернутися. На цих поняттях я виростав і прагнув до них підноситися, вириваючись із замкненого кола порожніх слів...» Тут адекватність слова думці на тому рівні, коли патетика не сприймається як фальш, бо вірність сказаному потверджена особистою життєвою поставою письменника».

 

Довідково

Сверстюк Євген Олександрович – в минулому доктор філософії; газета «Наша віра», редактор (з 1988); президент Українського ПЕН-клубу.

Народився: 13.12.1928 (с.Сільце, Горохівський район, Волинська область); українець; батько Олександр Тихонович (1886-1960) і мати Євдокія Яківна (1893-1982) ‑ селяни; дружина Андрієвська Валерія Вікторівна (1938) ‑ психолог, науковий працівник, Інститут психології АНУ; син Андрій (1958) ‑ лікар; дочка Віра (1970) ‑ психолог.

Освіта: Львівський державний університет ім.І.Франка, філологічний факультет (1947-52), «Логіка і психологія».

1953-56 ‑ аспірантура, НДІ психології Міносвіти України. 1956-59 ‑ викладач української літератури, Полтавський педагогічний інститут. 1959-60 ‑ науковий працівник, НДІ психології. 1961-62 ‑ завідувач відділу прози, журнал «Вітчизна». 1959, 1960, 1961, 1965 ‑ був звільнений з роботи (за політичними мотивами). 1962-65 ‑ науковий працівник відділу психології виховання, НДІ психології. 1965-72 ‑ відповідальний секретар, «Український ботанічний журнал» (редагований академіком Д.К.Зеровим). 01.1972 ‑ заарештований, засуджений за ст. 62 ч.1 КК УРСР «за виготовлення і розповсюдження документів самвидаву» до 7 років таборів (покару відбував у ВС-389/36, с.Кучино, Чусовський район, Пермської області). та 5 років заслання (з 02.1979 ‑ столяр геологічної експедиції, поселення Багдарин Бурятської АРСР). 10.1983 ‑ повернувся до Києва, продовжив працювати столяром механічного цеху (до 1988), фабрика індпошиву № 2.

 

Нагороджений Орденом Свободи (11.2008).

Автор книг: «Собор у риштуванні» («Смолоскип», Париж-Балтимор, 1970), «Підпільні есеї» (Гарвард, 1976 ‑ англійською), «Есеї» (Франкфурт, 1976 ‑ німецькою), «Вибране» («Cучасність», Мюнхен, 1979), «Уроки вічного Бога» (Гамбурґ, 1990 ‑ німецькою), «Блудні сини України» (Київ, 1993; Державна премія України ім. Т.Шевченка, 1995), «Шевченко і час» (Київ, 1996), «На святі надій. Вибране» (Київ, 1999; премія ЮНЕСКО «За міжетнічну і міжконфесійну толерантність» «Корнеліу Копосу», 2000), численних есеїв і статей з літературознавства, статей з психології і релігії; поезій, перекладів з німецької, анґлійської, російської мов.

Помер: 01.12.2014 (м. Київ).