Офіційний веб-сайт

Цикл живописних творів «Ремінісценції»

Автор(-и): Любомир Медвідь / Розділ: Образотворче мистецтво

Цикл живописних творів «Ремінісценції», автор: Любомир Медвідь, період оприлюднення: 2008-2012 рр.

Висунуто Національною академією мистецтв України

 

Цикл живописних творів «Ремінісценції» художника Любомира Медвідя

 

Живописна творчість Любомира Медвідя є оригінальним авторським проявом сучасного професійного мистецтва України, відомого далеко за її межами, вона знайшла широке визнання та належне висвітлення як у засобах масової інформації, так і у сфері мистецької критики. Своєю творчістю художник переконує, що образотворче мистецтво є носієм образу, безпосередньо репрезентує єдність миттєвого і вічного, тому мистецтво має набирати вагомості в сучасному світі, впливаючи на уявлення, ціннісні орієнтації і свідомість людини.

Унікальним є гармонійний синтез найсучасніших засобів художньої виразності, що виявляє своєрідність мистецької мови мистця. Любомир Медвідь сприймає цей світ саркастично і щемно, та кожний його твір здійснюється як болісний експеримент над собою. Перевтілений у творі, набувши нової, досі не баченої життєвої форми, світ існує далі у ще одному зі своїх безкінечних образів.

Серії робіт майстра «Евакуації» (1964-1968, 1986-1996, 1996-2004), «Абстрактний реалізм» (1968-1992), «Інтер’єри» (1989-1991), «Блудний син» (1993-1996), «Розточчя» (1986-2007), «Terraincognita» (1995-2008), «Ремінісценції» (2008-2012) сукупно становлять видатний внесок до скарбниці сучасної української образотворчості, національної культури й отримали значний розголос у світі. Виставковий живописний проект «Ремінісценції», що представляється на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року, складається з 17 творів, а саме: «Земля» (диптих), «Чоловік і клітка», «Космос», «Abo ovo»(Навігація)», «Баласт», «Відлуння», «Дебет-кредит», «Abo ovo(Великий соляний стовп)», «Магдалина», «Перспектива» (триптих), «Граніт і попіл», «Шезлонги І», «Шезлонги (Полустанок)», «Сходження», «Шезлонги II», «Блудний син», «Повернися в зелений діл». Новий проект «Ремінісценції», хоча й відрізняється від усього створеного Любомиром Медвідем раніше, безсумнівно, є продовженням тем, над якими художник працює все життя. Своєрідним стрижнем творчості мистця як у ранніх роботах, так і у пізніших масштабних серіях, є тема Блудного Сина, людини як вічного подорожанина. Ця тема виливається в мотив розгубленості людської істоти, що шукає і не знаходить свого місця у Всесвіті, а звідси ‑ почуття відчуженості, самотності, нескінченного і безнадійного очікування, страху. Вони епічно розгортаються в численних «Евакуаціях», у циклах «Притчі», «Ессе homo», «Terra incognita»,«Периферії»... Ці теми залишаються смисловим осередком і для «Ремінісценцій».

Образи, створені Любомиром Медвідем, власне, і постають як мандрівка у життєвому просторі, позбавленому сенсу, ‑ довша чи коротша, легша чи важча, добровільно обрана чи нав’язана. Тема Блудного Сина вимальовується як узагальнений образ людини, яка втратила зв'язок з отчим домом через вчинення гріха та затьмарення свідомості й опинилася перед лицем абсурду, безсенсовності. Для біблійного Блудного Сина ця мандрівка крізь абсурд стає шляхом віднаходження сенсу життя. Драма «Людського Блудного Сина» у вселюдському масштабі створює певне смислове тло для сприйняття «Ремінісценцій» як цілості — й водночас вона розщеплюється на «малі», індивідуалізовані драми. У диптиху «Земля» це антагонізм Жіночого (чуттєвого, інтуїтивного) та Чоловічого (логічного, раціонального). У диптиху «Дебет-кредит» це деградація людського існування до певного шаблону, того, що може бути кальковане, інвентаризоване. «У чоловіку і клітці» ‑ приреченість людини на обмеження та самообмеження власної свободи. У диптиху «Abo ovo», або «Великий соляний стовп» ‑ драма непокори, порушення канонів як точка відліку нової екзистенції. У «Полустанку» та «Шезлонгах» ‑ вічне очікування, начебто беззмістовне, але, по суті, підпорядковане динаміці й катастрофізму Всесвіту.

Творчість Любомира Медвідя загалом та його новий проект «Ремінісценції» зокрема ‑ важливий феномен нашого часу. Цей масштабний проект ‑ свідчення того, що в нашому мистецькому житті є місце для Високого, про нього можна сказати так виразно і гостро, як це робить автор. І ми зовсім не приречені упускати в житті і в мистецтві найголовніше ‑ те, завдяки чому ми є Людьми: можливість Пошуку Сенсу нехай і Блудними Синами, якими нам ще довго доведеться залишатися.

 

Про автора

Любомир Мирославович Медвідь, народний художник України, дійсний член (академік) НАМ України, професор, завідувач кафедри монументально-декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв ‑ яскрава, високообдарована особистість у сучасній вітчизняній образотворчості. Його ім’я ввійшло у плеяду імен визначних українських мистців-живописців ще у віддалених 60-х роках минулого століття. Драматично-гротескні мотиви його ранніх робіт, серед яких серії «Передмістя (Периферії)» (1962-1968 рр.) та «Евакуації» (1964-1968 рр.), відразу привернули увагу фахівців та критиків. Образні рішення цих серій, принципово близькі до тенденцій екзистенціоналізму, промовляли оригінальною, сповненою тривоги за людські долі пластично мовою. Вони засвідчили появу у львівській живописній школі багатообіцяючого і самобутнього майстра. Цей факт повністю підтвердила перша персональна виставка творів мистця у Львові 1972 року.

Упродовж 1970-1980-х років Любомир Медвідь створює галерею портретів визначних особистостей національної та світової культури. Кращі з них, як-от Лесі Українки (1971, 1972, 1981 рр.), Л.Толстого (1979 р.), М.Гоголя (1982 та 1985 рр.), М.Грушевського (1993 р.), І.Франка (1994 р.), стали суттєвим здобутком вітчизняної портретистики, наголошуючи велич і незборимість людського духу.

Розвиток теми «Евакуації» привів художника до глибокого проникнення в одну із трагічних сторінок національної історії, пов’язану з масовою еміграцією українського населення в чужі краї (серія «Емігранти», «Галичанські долі» ‑ 1982-1987 рр.).

Відтак ця ж тема знову широко розкрилась у нових екзистенціональних параметрах та якісних аспектах, стосуючись людини, її проблем та призначення на Землі, ‑ планетарні мотиви в оцінці мистцем діянь людини ще виразніше прозвучали у нових серіях під назвами «Притчі (Блудний син)» (1991-1996 рр.), «Ессе homo» (1995-1997 рр.), «Terraincognita» (1993-1995 рр.). У цих серіях мистцеві вдалося проявити своє сприйняття філософської та суспільно-історичної проблематики у вишуканій і глибокоестетичній формопластиці, що дозволяє віднести згадані твори до найкращих досягнень нашого образотворчого мистецтва.

Творчість Любомира Медвідя відіграє значну роль у розвитку вітчизняної культури, про що свідчить хоча б резонанс, який викликали персональні виставки його творів у Національному художньому музеї України (Київ, 1997 та 2011 рр.) чи у Львові (Львівська галерея мистецтв, 1987 р., Національний музей, 1996 р.).

Останні п’ять років творчого життя майстра були віддані створенню широкомасштабної серії живописних робіт «Ремінісценції. (Блудний син)», у якій його перцепції простору і часу існування і небуття, Людини і Природи вражають високим, всесвітнім звучанням.

За досягнуті успіхи у царині образотворчості, за вагомий особистий внесок у науковий і культурний розвиток нашої держави художник удостоївся почесних звань заслуженого діяча мистецтв України (1987 р.), а згодом народного художника України (1999 р.). Рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (2001 р.) Любомиру Мирославовичу Медвідю було присвоєно вчене звання професора кафедри монументально-декоративного живопису.

Активною є праця Любомира Медвідя в напрямку синтезу мистецтв. Він створив низку творів монументального значення, серед яких ‑ поліхромія у Покровському храмі м. Дубно (1994-1997 рр.). У 1999-2000 роках, очоливши групу мистців-виконавців, Любомир Медвідь створив вражаючий ансамбль (розпис, вітражі, іконопис, інсталяція-іконостас тощо) у храмі св. Ів. Хрестителя (Оттава, Канада), який став одним із найсерйозніших аргументів на користь ваги культури української діаспори на американському континенті.

Високий авторитет і творчий досвід художника дозволили йому повноцінно розкрити своє педагогічне обдарування на кафедрі монументально-декоративного живопису Львівської національної академії мистецтв, яку він очолює від 1991 року.

Інтелектуальні аспекти характерні для живописної творчості Любомира Медвідя, знайшли своє продовження в його діяльності теоретика-культуролога, дослідника мистецької проблематики та публіциста. З кінця 1980-х років мистець проявляє себе як активний громадський діяч, який низкою публіцистичних творів сконцентровує увагу громадськості на суттєвих явищах суспільного життя.

Погляди, думки, переконання Любомира Медвідя в царині теорії мистецтва постійно засвідчують оригінальність і вагомість його мислення, пройнятого філософською мотивацією та роздумами над призначенням мистецтва в суспільному житті. Збірник статей «Горизонти» (Львів, 2001 р.) та численні публікації на сторінках журналів «Образотворче мистецтво», «Артанія», газети «Дзеркало тижня» й інших видань надають особистості Любомира Медвідя значення серйозного аналітика-культуролога. 

Художник Любомир Медвідь
Художник Любомир Медвідь
Художньо-літературне видання "Медвідь Любомир.Ремінісценції", 2010 р.
Художньо-літературне видання "Медвідь Любомир.Ремінісценції", 2010 р.
Чоловік і клітка (картон, полотно, темпера,160х160 см
Чоловік і клітка (картон, полотно, темпера,160х160 см
Дебет-кредит (диптих; картон, полотно, темпера, 220х110 см
Дебет-кредит (диптих; картон, полотно, темпера, 220х110 см
Дебет-кредит (диптих; картон, полотно, темпера, 220х110 см
Дебет-кредит (диптих; картон, полотно, темпера, 220х110 см
Коментарі

Я уже посмотрел этот фильм на нормальном сайте, просто супер, не зря его так долго ждал!
Кто ещё не видел, смотрим здесь, ребята - HD17.RU

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA