Офіційний веб-сайт

Фольк-симфонія «Чумацькі пісні» для солістів, хору та симфонічного оркестру

Автор(-и): Володимир Зубицький / Розділ: Музичне мистецтво

Фольк-симфонія «Чумацькі пісні» для солістів, хору та симфонічного оркестру, рік оприлюднення: 2012, автор: композитор Володимир Зубицький.

 

Фольк-симфонія «Чумацькі пісні» Володимира Зубицького

 

Фольк-симфонія «Чумацькі пісні» для солістів, хору та симфонічного оркестру, прем’єра якої відбулася 25 травня 2012 року у колонному залі ім.М.В.Лисенка Національної філармонії України розвиває новаторські ідеї фольк-опери Є.Станковича «Цвіт папороті», демонструючи яскравий авторський почерк та неповторний стиль саме Володимира Зубицького. Це ‑ грандіозний епіко-драматичний симфонічний чотиричастинний цикл з умовно-узагальнюючими назвами частин: Інтродукція, Весілля, Реквієм, Фінал.

Інтродукція замальовує прозорий світанковий пейзаж степу, що поступово пробуджується після нічної «застиглості» («перегуки» дерев’яних духових). Далі ‑ як у думі ‑ епічний розлогий зачин, який, утім, швидко поєднується з цілком авангардним письмом. Кожен наступний епізод експонує нові образи: «Гей, воли ревуть» ‑ замальовка «чумацького» степу, «змагання» оркестрових І хорових пластів, своєрідні «зависання»; «Буря поле устилає» ‑ драматизація тканини ‑ прохання, благання матері до сина (паралельні зіставлення пластів); відповідь сина (соло тенора) продовжує драматичне нагнітання, хоча фактура, відповідно значно розріджується, прозорішає. У кульмінаційному епізоді музична тканина знову ущільнюється, хор переходить на відверте скандування, а оркестр доповнює, розвиваючи та посилюючи напругу.

Загальну драматургію твору цементує принцип контрасту, що проявляється на різних рівнях: чергування хорових пластів і сольних епізодів, зіставлення різних оркестрових груп, динамічні спади й підйоми тощо. Друга чистина ‑ «Весілля» ‑масштабна жанрова картина, де панує танцювальна стихія, гопакові-козачкова моторика, активізується група ударних, частішим стає синкоповане коломийкове «втоптування». Наступні ‑«Реквієм» та «Фінал» ‑своєрідно доповнюють та узагальнюють цю грандіозну епіко-драматичну симфонічну феєрію.

Безперечною кульмінацією твору є сольний епізод Ніни Матвієнко «Ой у полі вітер віє», що вже давно зажив осібним життям і час від часу з успіхом звучить на ЇЇ концертах. Узагальнений образ стражденної Матері-України, майстерне відтворення народного плачу, особливо проникливий тембр співачки піднімає цей епізод до висот найвищого трагізму. Загалом же «Чумацькі пісні» являють унікальне поєднання наддніпрянського «степового» фольклору із західноукраїнським «гірським» ‑ на метро ритмічному, інтонаційному і тембральному рівнях.

Після прем’єри у 2012 році твір одразу ж вийшов «у світ широкий» ‑ запис із концерту розміщено на веб-сторінці ЮНЕСКО.

 

Про автора

Зубицький Володимир Данилович‑ провідний український композитор сучасності. У 1976 році він закінчив Київську державну консерваторію по класу баяна (В.Бесфамільний), у 1977 році по класу композиції (М.Скорик), та у 1979 році по класу симфонічного диригування (В.Кожухар та В.Гнєдаш). Його композиторському стилеві притаманні щедрий мелос, що спирається на українські фольклорні джерела, у поєднанні з найсучаснішими засобами музичного мислення й оригінальною інструментовкою, вільне оперування характерними прийомами музичних стилів різних епох, тяжіння до театралізації. І всюди він органічний та самобутній: і в масштабних симфонічних полотнах, і в концертних мініатюрах, призначених для виконання «на біс». Емоційна палітра творів багата й різнобарвна ‑від глибокого драматизму до відвертого бешкетування. В.Зубицький є продовжувачем традицій симфонічного мислення Б. Лятошинського, М.Скорика, Є.Станковича.

Володимир Зубицький має унікальний талант, що поєднує в одній особі композитора, виконавця-баяніста та диригента. Він є автором численних композицій для народних інструментів, що вперше в Україні написані музичною мовою XX століття й поповнюють баянний репертуар яскравими концертними творами, поміж яких ‑ «Россініана» й «Присвята Астору П’яццолі».

Внесок В.Зубицького у розвиток української симфонічної та камерно-симфонічної музики кінця XX ‑ початку XXI ст. достатньо вагомий. Так, зокрема, його інтелектуальна й психологічна Камерна симфонія №3 «Пам’яті Бориса Лятошинського» є одним із найкращих зразків української музики кінця XX століття. 

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA