Офіційний веб-сайт

Феєрія-бурлеск «Енеїда» за однойменною поемою І.Котляревського, арт-проект «Оскар і Рожева Пані» за Е.-Е. Шміттом, притча-ораторія «Вона Земля» за В.Стефаником, неоопера-жах «HAMLET» за В.Шекспіром

Автор(-и): Ростислав Держипільський / Розділ:

Феєрія-бурлеск «Енеїда» за однойменною поемою І.Котляревського, арт-проект «Оскар і Рожева Пані» за Е.-Е. Шміттом, притча-ораторія «Вона ‑ Земля» за В.Стефаником, неоопера-жах «HAMLET» за В.Шекспіром; режисер-постановник Ростислав Держипільський.

Висунуто експертом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Олегом Вергелісом.

 

Феєрія-бурлеск «Енеїда», арт-проект «Оскар і Рожева Пані», притча-ораторія «Вона ‑ Земля»неоопера-жах «HAMLET» Ростислава Держипільського

 

 

Мистецькою подією наприкінці 2014 року стала прем'єра феєрії-бурлеску «Енеїда» за однойменною поемою І.Котляревського (режисер ‑з.а.України Р.Держипільський)на сцені Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка. Значення поеми Івана Котляревського в історії української літератури, мови та культури важко переоцінити. Окрім того, її актуальність сьогодні не менша, аніж 217 років тому. Написана вона у час багатий історичними подіями, які мали серйозний вплив на подальший розвиток української нації: Перш за все це зруйнування Січі Катериною II, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства. Режисер Ростислав Держипільський запропонував новітнє сценічне бачення геніального твору Івана Котляревського. На основі поеми режисер Ростислав Держипільський сучасними засобами сценічної виразності та з притаманним йому метафоричним, символічним баченням створює гостроактуальну виставу, обережно, не «лобово» оголив паралелі з сучасністю. У ході дійства зокрема глядач пізнає політичні події сьогодення, такі як Революція гідності, військові події в АТО та ін.

«Енеїда» ‑бажання режисера продовжити сценічний літопис відомого твору на національній сцені. Після легендарних вистав Сергія Данченка та Віктора Шулакова, івано-франківський режисер відчуває і розкриває в«Енеїді» дуже важливі саме сьогодні контексти і підтексти. Він створює авторську, доволі мінімалістичну (у порівнянні з режисерами-попередниками) оригінальну виставу, у якій звучить надважливий мотив це мотив народження української нації. Через імпровізацію, вишукану карнавальність, через чисту (білу) кольорову гаму цього сценічного видива, відкривається «інший» Котляревський як автор-пророк, котрий передбачив для народженої української нації і серйозні випробування, і процес гартування. Це пророк, котрий стверджував пріоритети «мови, віри, виду».

Сценічне рішення «Енеїди» Р.Держипільського через одночасне існування та взаємопроникнення двох світів. Мікросвіт, уособленням якого є українська хата (де народжується Еней). Макросвіт, як безкрайній космос, подарований українцям (троянцям) для подальших мандрів. Два світи перегукуються, постійно грають один з одним, створюючи сценічне відчуття єдиного відкритого космосу.

За певними художніми ознаками івано-франківська «Енеїда» це театр вулиці, театр світлотіні. За внутрішнім ритмом це театр поезії. Стилістика цієї вистави ‑ на перетині авторських світоглядних одкровень, заданих прийомів експромту. Така стилістика через поєднання іронії та страждання, гумору та голосіння.

Саме цю виставу вирізняє надзвичайна віра режисера в силу та енергію життя. Його «Енеїда» є взірцем чесного патріотичного сценічного твору<…>.

Аналітична оцінка театрального арт-проекту «Оскар і Рожева Пані» за Е.-Е. Шміттом

«Оскар і рожева пані» Е.-Е.Шмітта ‑ це унікальний проект Ростислава Держипільського та відомої актриси кіно, театру, ведучої шоу-програм Ірми Вітовської, який називали найочікуванішою подією театральної України осені 2015 року. До Івано-Франківська були «прикуті» погляди столичної критики, театральних митців та глядачів з усієї України, адже подія дійсно безпрецедентна. Арт-проект зібрав під своїм ідейним гаслом: «допомога дітям «яких не існує»», команду яскравих представників сучасного театрального і художнього бомонду і є результатом творчої співпраці митців Києва та Івано-Франківська. Це не просто творчий продукт. Це суспільно-інформаційний, благодійний та культурно-мистецький проект, адже його мета: привернути увагу українського суспільства та української політичної еліти до проблем паліативного лікування. Здійснити збір коштів на придбання сучасного медичного устаткування, забезпечити хворих спеціальними автомобілями швидкої допомоги та необхідними медичними препаратами, адже згідно з офіційними даними, щороку майже 17 тис. українських дітей потребують паліативної допомоги, більшість з них помирають або вдома без якісної паліативної підтримки та знеболення або в реанімаційних відділеннях, відлучені від родин. Проект об'єднав імена, що не потребують зайвих представлень. Передусім це Ірма Вітовська ‑ ініціатор проекту та виконавиця ролі Рожевої Пані. Ірма Вітовська ‑ Рожева Пані і в житті. До діяльності у сфері паліативно-хоспісної допомоги акторка долучилась у 2011 році. Вона почала співпрацювати з «Всеукраїнською інформаційною компанією доступу до знеболення Зіор Боль» та благодійними фондами: «Відродження», «Мати Тереза», «Краб» та «Соборність». Отож ця тема віддавна не давала спокою і прагнула втілитись у творчості. Всесвітньовідомий твір «Оскар і Рожева Пані» якнайкраще підійшов для висвітлення цих страшних проблем. Музика, що покликана стати душею постановки належить Святославу Вакарчуку, який не тільки дав дозвіл на використання своїх пісень, але й адаптував їх спеціально для проекту. Арт-простір створювала група художників: один з найвідоміших українських графіків Андрій Срмоленко (м. Київ), автор яскравих сучасних художніх образів ‑ від актуальної арт-публіцистики до циклу про українських повстанців з різних історичних епох, відеодизайнер Олексій Березюк, художник Микита Тітов, а також віджей Сергій Пілявець (м.Івано-Франківськ). Пластичне рішення постановки належить відомому хореографу, режисеру та педагогу Ользі Семьошкіній (м. Київ), яка не вперше співпрацює з Ростиславом Держипільським.

Ще одна важлива особливість ‑ у головних ролях діти. У світовій історії постановок твору «Оскар і Рожева Пані» ‑ це вперше.

У творчу команду ввійшли також два фотографи: киянка Руся Асєєва ‑ переможниця у номінації «Краща серія року» (репортаж) Національної фото премії України «Фотограф року 2012».

Режисер Ростислав Держипільський зміг, максимально дотримуючись літературного джерела, розказати історію, де є наше життя, його правда, його суть, в якому сильно не вистачає (не грошей) кохання і милосердя. Творцям вистави вдалося відкрити глядачу очі та серця на світ дітей саме їхніми очима, через що все, що відбувається на сцені, не дивлячись на сучасні мультімедійні прийоми, сприймається на рівні документального зазирання у душу <…>.

Аналітична оцінка притчі-ораторії «Вона ‑ Земля» за В.Стефаником

Притча «Вона ‑ Земля» ‑ за новелами видатного українського прозаїка Василя Стефаника є спільним проектом Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка та Львівського муніципального театрального та художньо-дослідницького центру «Слово і Голос», засновником та художнім керівником якого є відома українська театральна та кіноактриса, лауреат Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка Наталія Половинка, яка у даній постановці виступила у якості співрежисера та виконавиці одної з головних ролей. Саме новелістика Василя Стефаника своїм «хірургічним» розтином паталогій суспільства, пацифістичним напрямом, фаталістичним сприйняттям, на думку режисерської групи є надзвичайно співзвучна з нашим часом. Одним зі споконвічних завдань театру є пошук свого «голосу» в контексті епохи, ідеї та теми, що здатні оголити проблеми та протиріччя сучасності. Сьогодні проблематика та естетика творчості Василя Стефаника, що припадає на часи імперіалістичної війни, отримує нове звучання. Письменник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним у показі «мужицької розпуки» були не побутові і не політичні, а універсальні аспекти людського життя. Отже ці твори -виразники загальнолюдських універсалій та, водночас, саме українських проблем та конфліктів, адже «списані» з цього ґрунту. У соціокультурній свідомості поняття «Україна» нероздільно пов'язане з поняттями «Духовність», «Хресна дорога», «Жертовність», «Мучеництво». Усвідомлюючи цей зв'язок, Ростислав Держипільський вибудовує концепцію сценічного рішення через містичний образ іконостасу мучеників ‑ героїв новел. Таким чином, через сакральне молитовне дійство відбувається «очищення» ‑ трансформація болю та відчаю у непохитну віру та любов до своєї землі. У притчу «Вона ‑ Земля» увійшли ряд новел, серед яких: «Моє слово», «Виводили з села», «Марія», «Сини», «Діточа пригода», «Вона ‑ Земля» та ін. Наскрізним образом вистави є Марія ‑ матір з однойменної новели, яка вважається одним з кращих творів малої прози XX століття. У жінці, яка через подолання святої материнської муки знаходить своє справжнє «я», ми розгадуємо символ України у вирі трагічних подій <…>.

Аналітична оцінка неоопери-жах «HAMLET» за В.Шекспіром

Людина в її споконвічних пороках та чеснотах, в її свободі вибору і несвободі духу, добро і зло зрештою ‑ ось універсали драматургії Шекспіра, завдяки яким він завжди попереду будь-якого часу і одночасно «розчинений» у будь-якому часі. Його «наздоганяють», трактують і переосмислюють: сценічна історія зокрема «Гамлета» у XX столітті багата і розмаїта. Різні підмостки, різні країни, спроби по іншому поставити питання, поглибити, або й дати на нього відповідь, щоразу по-новому народжуючи вічний екзестинційний зойк «бути чи не бути». Віднайти ключ до «свого» Гамлета ‑ це віднайти ключ до «свого» часу, розкрити його Добро і його Зло... Качалов, Чехов, Чхеїдзе, Гілгуд, Олів'є, Барро, Скофилд, Смоктуновський, Висоцький... навіть Сара Бернар ‑ «Гамлет» ‑ трагедія з вакантною головною роллю», як казав видатний шекспірознавець Уінстен Оден. Діапазон шукань митців безперервно розширювався, помпезна статика мізансцен поступалася нервовій рухливості, пишне оздоблення змінювалось аскетичними обрисами, народжувалися сотні метафор, кожна з яких містила зерно істини... Режисери та художники пропонували часом доволі несподівані рішення простору... Рости слава Держипільського творчі шукання привели у підвал театру. Підвал театру ‑ унікальний майданчик, створений людьми і часом, неодмінно сподобалась би Привиду батька Гамлета у якості місця проживання. Для передання похмурої атмосфери середньовічного данського Ельсінору якраз те, що треба... Вхід до цього місця страшенно нагадує потаємні ходи, які є у кожному замку. Так що вистава починається для майбутнього глядача трохи раніше часу «посадки» на визначені місця...

Одним з лейтмотивів вистави ‑ символом непереберного, екзистенційного страху є багатошарова live-електроніка. Оброблені попередньо записані акустичні звуки (препарований рояль, хрип голосу) відтворюються за допомогою спеціального семплера. Окрім того у трьох драматургічно ключових моментах вистави, за задумом композиторів використані низькочастотні шуми (від 0 до 90 герц), більшість з яких фізично не можуть чути слухачі, але які впливають на тіло та підсвідомість присутніх. В ключових кульмінаційних подіях фантасмагорія дійства викликала і мистецькі (літературні, кінематографічні) алюзії ‑ чи до булгаківського балу сатани, чи до марсіанських сцен Рея Бредбері, чи до іронічних детективів Йоанни Хмелевської (також і винесеного в назву статті), чи до сімейства неіснуючого королівства Перадор Джона Прістлі з «31 червня», чи до кримінального чтива Тарантіно, чи до смаженого м'яса Ганнібалом Лектором.

Автор постановки інтригує жанровим визначенням вистави ‑ неоОпера-жах. Прискіпливий музичний критик почне шукати невідповідності оперному спектаклю, театральний зациклиться на терміні нео, літературознавець ‑ відзначить певну відсутність хоррору, а істина, як завжди, посередині. Професійному музиканту термін неоОпера цілком близький і зрозумілий. Адже що таке опера? Музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії, переважно за літературним сюжетом. Жанр, в якому музика є наскрізним дійством, що об'єднує фактуру і зміст, що й потрібно було довести в нашому випадку. Так, головні герої не співають, але слово накладається на музику, нехай і співану без слів іншими. Нео ‑ позначення нового погляду на сучасну оперу, на новий час, на новий переклад, на нову постановку тощо. Ну а жах? Тут філософська відповідь – це не лише життя Принца датського, ‑ це наше життя. Адже «не все в порядку у нашому королівстві», і «бути чи не бути», честь чи обман, кохання чи зрада, логіка чи інстинкти, послідовність чи стихія, гріх чи каяття, мовчання чи боротьба, життя чи смерть, ‑ вибір завжди за нами, а його наслідки часом жахливіші, ніж можна собі уявити. Насправді, видається, що постановка також балансує між жанровими показниками вистави-фантасмагорії, історичної карикатури, трагедії-фарсу, зловтішної сатири та чорної буфонади з неодмінним додатком «музичної» до кожного з визначень.

Традиційний монолог Гамлета «Бути чи не бути» звучить під час вистави двічі ‑ крізь сон, як марення, й наяву, в мікрофон, як звернення до людей в залі. Однак він також залишається без відгуку, зокрема тих, хто може і повинен його почути. Вражаючий до цього контраст ‑ монолог Фортінбраса (Євген Холодняк) ‑ мова «білих комірців», цілеспрямованих, практичних, організованих. Тих, хто успадкував владу, і які прагнуть написати свою історію («яка не лише ніколи нікого і нічому не навчить, але й «завжди говоритиме неправду» (Б.Шоу), визначаючи ‑ кому віддати почесті, а кого викинути на смітник, кого хвалити, а кого судити.

Це вистава, що вповні може слугувати для аналізів постмодерних мистецьких зразків, в яких змішується все і вся, колаж непоєднуваного і синтез протилежного, в яких видовище, що захоплює і заворожує своєю масштабністю, яскравістю акторської гри, фарб і фасонів костюмів, феєрверком емоцій від музики і ритму, лише опісля приносить отверезіння і розуміння, що жах насправді ‑ не на сцені, жах у житті. Бо життя ‑ це теж театр, де гра влади і грошей, цинізму і марнослів'я, прагматизму і примітивізму творить свій світ, в якому Гамлету ‑ символу правди і чесноти ‑ місце лише на кладовищі.

 

З подання експерта Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Олега Вергеліса

 

Публікується зі скороченнями

Режисер-постановник, з.а.України Ростислав Держипільський
Режисер-постановник, з.а.України Ростислав Держипільський
Коментарі