Офіційний веб-сайт

Твори історико-культурної спадщини Руси-України та радіоцикл «Хорея козацька»

Автор(-и): Тарас Компаніченко / Розділ: Музичне мистецтво

Твори історико-культурної спадщини Руси-України та радіоцикл «Хорея козацька», автор: Заслужений артист України Тарас Компаніченко, рік оприлюднення: 2012-2017.

Висунуто Вченою радою Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України та Науково-методичною радою Національного центру Народної Культури "Музей Івана Гончара", підтримано колективом Музею шістдесятництва та Літературно-меморіальним музеєм М.Булгакова.

 

Твори історико-культурної спадщини Руси-України та радіоцикл «Хорея козацька» Тараса Компаніченка

 

Вчена рада Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України висуває Заслуженого артиста України, провідного наукового співробітника Музею книги та друкарства України, наукового співробітника Малої академії наук України Тараса Компаніченкана здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Музичне мистецтво» за високомистецьке представлення творів історико-культурної спадщини Руси-України, яке включає:

1) Мистецькі програми «Кобзарсько-лірницька традиція: Тарас Компаніченко»;

2) «Саrmina Sarmatiса». Духовно-героїчний цикл від Середньовіччя до визвольних змагань XX ст.;

3) «Теrrа Коzаkkоrum» («Земля козацька»). Концертний цикл «Традиційна і давня музика України XV-XVIII ст.»;

4) «Бенкет духовний Ноrеа коzаску». Концертний цикл у двох частинах. Ч. 1. Різдво; Ч. 2. Патріотичні пісні;

5) «Dе liberateе» («Про свободу»). Концертний цикл «Цінності нашої землі від давнини до сьогодення»;

6) «Моя сердешна Україна». Концертний цикл пісенних артефактів доби колективізації та голодомору 1932-1933 р.;

7) Цикл авторських передач (понад 50) про феномени та постаті української мистецької спадщини на радіо «Культура» під назвою «Хорея козацька».

Компаніченко Тарас ‑ відомий в Україні та за її межами виконавець і популяризатор традиційної старовинної народної і духовної музики, кобзар, організатор і керівник гурту «Хорея козацька», збирач і дослідник українського пісенного фольклору різних регіонів.

Понад 30 років Т.Компаніченко займається науковою реконструкцією у міському середовищі традиційних народних календарних обрядів і звичаїв: колядування,  щедрування, великодніх, троїцьких та купальських обрядів стародавнього Києва («Київські рекреації», «Старокиївський вертеп»), є засновником фестивалю «Старокиївські коляди».

Великою заслугою Т.Компаніченка є також реконструкція в сучасних умовах кобзарсько-лірницької виконавської традиції, відродження музики українського Середньовіччя, Ренесансу і Бароко (церковних і світських творів ХV-ХVПІ ст.).

Т.Компаніченко ‑ виконавець і популяризатор музичних пам'яток на концертах, фестивалях і форумах, на наукових медієвістичних конференціях в Україні та за кордоном, на радіо й телебаченні (він понад 7 років веде авторську передачу «Хорея козацька» на каналі «Культура»), на кіноекранах (озвучення художніх та документальних фільмів, зокрема, кінострічки «Поводир»).

З огляду на це, Вчена рада Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України вважає, що за свою багаторічну, багатогранну, плідну й успішну музично-виконавську, просвітницько-популяризаторську й організаційну діяльність Тарас Компаніченко, без сумніву, заслуговує на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

 

З подання Вченої ради Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України

 

Рішенням Науково-методичної ради Національного Центру Народної Культури «Музей Івана Гончара» рекомендовано висунути Заслуженого артиста України, провідного наукового співробітника Музею книги та друкарства України, наукового співробітника Малої академії наук України Компаніченка Тараса Вікторовича на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Музичне мистецтво» за високомистецьке представлення творів історико-культурної спадщини Руси-України, яке включає:

1) Мистецькі програми «Кобзарсько-лірницька традиція: Тарас Компаніченко»;

2) ««Саrmina Sarmatiса». Духовно-героїчний цикл від Середньовіччя до визвольних змагань XX ст.;

3) «Теrrа Коzаkkоrum» («Земля козацька»). Концертний цикл «Традиційна і давня музика України XV-XVIII ст.»;

4) «Бенкет духовний Ноrеа коzаску». Концертний цикл у двох частинах. Ч. 1. Різдво; Ч. 2. Патріотичні пісні;

5) «Dе liberateе» («Про свободу»). Концертний цикл «Цінності нашої землі від давнини до сьогодення»;

6) «Моя сердешна Україна». Концертний цикл пісенних артефактів доби колективізації та голодомору 1932-1933 р.;

7) Цикл авторських передач (понад 50) про феномени та постаті української мистецької спадщини на радіо «Культура» під назвою «Хорея козацька».

Національний Центр Народної Культури «Музей Івана Гончара» впродовж двадцяти років постійно співпрацює з Тарасом Компаніченком при проведенні тематичних заходів, обрядових свят, фестивалів. Тарас доносить до наших відвідувачів маловідомий матеріал, що стосується різних періодів нашої історії. Унікальний і різноманітний його кобзарсько-лірницький репертуар, на сьогоднішній день і досі ніде ніким не повторена його колекція фольклорної спадщини, яка стосується часів Колективізації 1920-30-х рр. та Голодомору 1932-33 рр. Цей матеріал був презентований в нашому музеї на вечорі, присвяченому пам'яті жертв Голодомору, і повністю складався з музичних фольклорних та літературних творів тих часів.

В музичному арсеналі Тараса Компаніченка літературні твори маловідомих авторів з рукописних та друкованих джерел XVI-XIX століть. Тарас презентує багату літературно-музичну спадщину під час проведення музеєм свят річного обрядового кола. Це і Різдвяні коляди, покаянні, Великопісні та Великодні пісні з Почаївського Богогласника 1790-1791 рр. та рукописних збірників XVI-XIX ст., а також його власні озвучення та маловідомі пісні на слова видатних діячів XIX ‑ початку XX ст.: Я.Щоголіва, П.Куліша, Т.Шевченка, І.Франка, О.Кониського, М.Старицького, Лесі Українки, Г.Чупринки, В.Пачовського, С.Черкасенка, Р.Купчинського та багатьох інших діячів.

Враховуючи вищезазначені здобутки митця, Науково-методична рада Національного Центру Народної Культури «Музей Івана Гончара» вважає, що за свою багаторічну, плідну, музично-виконавську, просвітницьку діяльність Тарас Компаніченко заслуговує на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка.

З подання Науково-методичної ради

Національного Центру Народної Культури «Музей Івана Гончара»

 

Тарас Компаніченко почав співпрацю з Музеєм шістдесятництва задовго до його відкриття, за часів діяльності однойменної Громадської організації. Після офіційного відкриття Музею у 2012 році десятки заходів ‑ вечорів, презентацій тощо відбулися за його участю і забезпечили їхню успішність. Ця співпраця є постійною, оскільки Тарас володіє унікальним поетичним та музичним матеріалом, який є чудовою ілюстрацією літературних вечорів і тематичних виставок, що проходять у Музеї. Вкладаючи душу у кожний виконуваний ним твір, Тарас незмінно знаходить стежку до сердець вдячних слухачів, пробуджує в них найкращі патріотичні почуття.

Тарасові Компаніченку належать і власні музичні озвучення поезій видатних шістдесятників В.Симоненка, В.Стуса, Є.Сверстюка, Л.Костенко, В.Лісового, М.Масютка. Також з властивим йому науковим підходом до вивчення певної історичної епохи, він блискуче обізнаний з музичним матеріалом, що стосується епохи шістдесятників.

Тому колектив Музею шістдесятництва з радістю підтримує ініціативу присудження Тарасу Компаніченку Національної премії України імені Тараса Шевченка у галузі «Музичне мистецтво».

 

Літературно-меморіальний музей всесвітньо відомого письменника-киянина Михаїла Булгакова висловлює підтримку кандидатури музиканта Тараса Компаніченка на здобуття Національної премії України ім.Тараса Шевченка.

Протягом багатьох років Тарас Компаніченко бере постійну участь у численних культурних заходах та міжнародних проектах нашого музею.

15 травня 2016 року, під час святкування 125-річчя з дня народження М.А.Булгакова, коли в музеї зібрались відомі вчені з різних країн світу та представники дипломатичних місій в Україні, Тарас Компаніченко блискуче представляв музичну культурну спадщину нашої держави. Як благодійник, музикант неодноразово підтримував традиційні музейні проекти «Дитяче Різдво» та «Журфікси у Булгакових».

Тарас Компаніченко є активним волонтером, що протягом тривалого часу влаштовує благодійні концерти у зоні АТО та військових шпиталях. Водночас він знаходить час для підтримки численних музеїв та для широкої популяризації історико-культурної спадщини Руси-України.

Його сміливо можна назвати втіленням української національної ідеї, носієм високого духу, який по праву входить до «Ордену музичних лицарів України» та є уособленням честі, гідності, шляхетності, любові до України.

 
Заслужений артист України Тарас Компаніченко
Заслужений артист України Тарас Компаніченко
Коментарі

Ярослав Мудрий і Оранта

Вступ

Сьогодні починаю я Молитву
На труд великий. Хочу я відкрити
Сторінки посивілі і забуті,
Де правда із народу мого скута,
Я хочу із глибин віків підняти
Історію, що схована за грати,
Тисячолітню правду мого Роду,
Історію, Життя мого Народу.
Бо у гаях зозуленька кувала,
А в вишиванці Мудрість розквітала,
Ми пронесли цю тайну перевеслом,
Пройшли крізь зими з нею і пройшли крізь весни,
Щоб знову Правда обрієм розквітла,
Як квітка рясту, зірочка привітна.
Я помолюсь і рушу в Путь далеку,
Яку писав мені крилом своїм Лелека. 
Місто, де все починається

Там, де Син Слави пагорб омиває,
Гора первісна промені стрічає
І зберігає в собі таємницю,
Як Либідь із братами білолиця
Сюди прилинула, щоб заснувати Місто,
Молитву прочитала тут найчисту,
І заснували хлопці Мудрий Київ,
Який зростає стінами Софії
І Лаврою, Андріївським узвозом
Несе нас ладою і піднімає возом
Через роки, віки, тисячоліття,
Щоб промені ми бачили привітні,
Щоб жайворон злетів у Чисте Небо
І пісню заспівав дзвінку для тебе.
Молилася сестра на добру днину:
- Співай же річко ця, співай у Небо синє,
Зростайте у віках сини могутні,
Злітайте у Серцях зелені кручі,
Від вас піде мов пломенем-зорею
Велике Щастя для Землі. Ви разом з нею
Зростете зернами. Пройдуть тисячоліття
Й підніметься тут місто- Дуб столітній,
Великий Дуб, що вітами крислатий,
Розквітнуть вулиці і задзвенить Хрещатик
Як пісня, як струмочок, як дорога,
Від неї полетять в Життя розлогі
Струмочки і джерельця променисті
І зазвучить в віках тут хор найчистий
Людських Сердець, що полум'ям гарячим
Зведуть тут місто - Київ наш найкращий, -
Й заклала квітку з подихом найніжним,
Молитвою Лебідочка-Царівна.

Пісня у лісі

Звідки припливли сестра і брати,
Світла де вони цього набрали?
Із країв далеких прилетіли
Лебеді, поклали пір'я біле
У траву, що споришем зростала,
Чисті перед Сонечком постали,
Поклонились до землі смерекам,
Посміхнулись ластівкам й лелекам
І пішли збирать у ліс суниці,
Щоб спекти рум'яну паляницю.
Їм берізки пісню заспівали,
Їх дуби листочками вінчали,
Застелили трави їм доріжки,
Роси їм умили білі ніжки.
Назбирали хлопці ягід красних,
Дівчина сплела вінок із Щастя:
Пролісок вплела, підсніжник білий,
Листячко верби додала миле
Й заспівала пісеньку дзвінкую:
- Небу своє Серце подарую,
Проросту пшеницею у полі,
Поцілую верби і тополі,
Вишенькою ніжною розквітну,
Засміюся Сонечком привітним,
З Вітром обійму зелені гори,
Річкою проллюсь у Синє море,
Землю напою дощем-водою,
Піднімуся в Небо і з собою
Позову найкращі світлі чари,
Подарую Небу білі хмари,
Щоб пливли із Сонечком найкращі,
Дарували людям ніжне Щастя.
Заспівала пісню Лебідь-Лада,
Підхопили пісню віти радо,
Понесли листочками по кручах,
Пісеньку почув Дніпро могучий
І віддав мелодію лелекам,
Щоб несли у світ її далекий,
Щоб співали пісеньку джерельця,
Щоб плели гніздо своє кубельце
Всі пташки і звірі в цілім світі,
Зустрічали Сонечко привітне
Й дарували вічну чисту силу,
Щоб земля найкраще всім родила,
Щоб співали квітами у хорі
Люди на землі щасливу долю,
Щоб текли краплинами дзвінкими
Як струмочки у житті і з ними
Розквітала Матінка-Природа,
Піднімалось Древо Вічне Роду
Із могутніх легінів прекрасних,
Щоб несли в руках вони всім щастя,
Щоб дитина в світі посміхалась,
Щоб краплина Сонечку сміялась,
Щоб співали Радістю джерела
І несли кришталь в річки й озера,
Напували водами травицю,
Піднімали із ріллі пшеницю,
Обтікали перевеслом жито,
Сіяли на нивах щедрим ситом
Льону і волошок сині очі,
Шепотіли макам ніжні ночі,
Сон-травою засинали тихо,
Ковилою присипали лихо,
Білою ромашкою світання
Із росою прокидались зрання.

Сівба у полі

Стали разом браття до роботи,
Взялися за діло без скорботи,
Набирали ярої пшениці,
Випивали чистої водиці,
Засівали ниви для врожаю,
Щоб спекти домашні короваї.
Попросили дощику у літа,
Щоб полило яблука і жито,
Щоб зігріло Сонечком тепленьким
Води у річках і Землю-неньку,
Щоб росла трава у чистім полі,
Щоб співали верби і тополі.
Йшли по ниві босими ногами,
Розсипали щедрими руками
Те зерно, що в землю упадає,
Працею щоденною зростає,
Напувається нелегким потом,
Бо буденна трударя робота
Не буває легка і весела,
Трудяться щодня міста і села,
Щоб до столу коровай здобути,
Щоб осінній урожай добути,
Виростити яблука і груші,
Із лози зібрати виноград хороший,
Виростить черешню й добру вишню
Й маку зернятко не буде лишнім,
Як зійдуться родичі до столу,
Як зберем врожай в полях і долах,
Коли борщ домашній приготуєм,
Коли гості добрі почастують
Часнику, пашпушок, паляниці.
Сіяли брати в полях пшеницю.

Пісня Кия, Щека і Хорива

Сіяли брати у полі чистім,
Заспівали Сонцю й Небу пісню:
- Ой, ти Сонце, Сонечко привітне,
Подаруй ласкаве добре світло
На просторах цих безкрайніх всьому,
Що до тебе тягнеться, живому,
Що протягує до тебе віти-руки,
Хоче в поєднанні щастя й злуки
Сонця, Неба, вод, що із Землею
Родять Радість вічну, разом з нею
Із глибин приносять життєдайну
Вічну, непохитну добру тайну,
Що Життям могутнім тут зоветься,
В кожній квіточці ця тайна одізветься,
В кожному листочку причарує,
Знов Весну і Літо подарує,
Нагородить щедрим урожаєм
Тих, хто Землю й Сонце поважає,
Тих, хто знає працю і натхнення,
Трудового поту одкровення,
Тих, для кого праця це молитва,
За Життя і Щастя вічна битва,
Бо в труді буденнім проростає
Маківка мала і виростає
Квітами у полі, добрим житом,
Щоб могли ми знову й знову жити
На Землі ласкавій і прекрасній,
Чули пісню Солов’я на Щастя,
Знов читали книгу цю Природи,
Дарували дітям вічну Вроду,
Дарували їм поля і ниви
На Життя прекрасне і щасливе!


Сад на кручах

Повернулися брати додому,
Принесли пісень і квіток з долу,
Накривала Либідь їм вечерю,
Набирала воду у джерелах,
Ніч прийшла, лягли всі дружно спати,
Під крислатим дубом спочивати.
А як Сонечко торкнулось кручі,
Заспівав пташками Дуб могучий,
Славили птахи велике диво –
Сходу Сонця відкриття щасливе,
Зустрічали хором перший промінь,
Що несе тепла і світла повінь,
Сповіща про життєдайну силу,
Котру квіточка і навіть Дуб просили,
Бо із Сонечком трава зростає
Й пташка із гніздечка вилітає.
І брати прокинулись під древом,
Привітали день із чистим Небом
І заклали на зелених кручах
Щедрий і величний сад квітучий,
Щоб родив він у віках, у днині
Батьку й матері, малій дитині
І розтали Легіні й сестриця,
Обернулась дівчина в водицю,
Потекла під явір, під горою
Річка Либідь, понесла з собою
У Дніпро пісні дзвінкі і чисті,
Віддала калиноньці намисто,
Віддала Кохання первоцвіту,
Ніжність й працьовитість щедрим вітам,
Щоб пташками Сонечку співали
І врожаї вічні дарували
Трударям, які працюють в полі,
Обернулась Ладонька в тополю,
Що стрічає перша іздалека
Навесні із вирію Лелеку,
Заховала в листячку і вітах
Пісню Ластівки, ласкаву і привітну.
Хлопці обернулися горами –
Кия град стоїть тепер віками
Над Хрещатим яром, Верхнє місто
Вироста церквами в Небо чисте,
На горі оцій переплелися,
Вітами могутніми сплелися
Сива мудрість й праця в поколіннях,
Тут дідів і прадідів корінні.
В глибину вросли як заповіти
Шана до дерев, трави і квітів,
Ласка і турбота до живого –
То завіти Києва святого.
На Щекавиці зажили хлібороби,
Тут вино з лози робили добре,
Тут завзяті працьовиті руки
Випікали хліб смачний для злуки,
Хлібом-сіллю гостей пригощали,
За радістю гостей завжди вітали.
А Хорив залишив під горою
Чарівний струмок, що із вербою
Знав Землі і Неба таємниці,
Либідь помагала білолиця
Той струмок Хориву чарувати,
Таїнства одвічні дарувати,
Щоб із сивини приніс струмочок
Істини прості синам і дочкам,
Щоб побачили в його краплині
Вроду Неньки чисту, як перлина,
Щоби чули Солов’я у гаю,
Котрий Душу Неба відкриває,
Щоб стрічали Жайворона в полі,
Щоб вінчала їх Щаслива Доля! 
Ярослав Мудрий

Хлопець біля струмка

Брати розтали, Либідь-Лада
Полинула за Сонцем радо
І обронила в надвечір’ї
Пір’їну у струмок. Сузір’ям
Світився подарунок ніжний
І лив на Землю світ чарівний,
Всі бачили його на Небі
І думали, що так і треба,
Що Мудрість вічна й неосяжна
То зірка в Небі недосяжна.
Та хлопець Ярослав дивився,
На зірку тую і молився,
Щоби вона далася в руки,
Він Серце чисте в запоруки
Давав, шукаю ту мрію,
Хотів він збудувать Софію,
Молився наш юнак натхненний
І зірка стала одкровенням,
Відбилася в струмочку чистім
Перлина білого намиста,
Юнак змочив у воду руки
Й намисто взяв як символ злуки,
Де кожна зіронька сіяє,
Про біль і радість сповіщає,
Бо кожна білая перлина
То Мудрості життя краплина –
Зібрати навкруги найкраще
І дарувати тільки Щастя,
Збирати промені Природи
Й плести красу одвічну Роду.

Закладення Золотих Воріт

Зростав юнак, роки летіли,
Намисто поряд завжди біле
Було із хлопцем, як підказка,
Що є на світі добра ласка,
І як намисто біле сяє,
Так Мудрість нас охороняє,
Веде по стежці, як дитину,
Батьків і прадідів перлина –
Могутня Мудрість сива Роду,
Щоб берегли красу Природи,
Бо щедрість Батьківського краю
Нам вічну силу відкриває,
Як пророста маленька днина
На покоління у сивинах –
Беруть маленькі ніжні руки
Й несуть дідів знання онуки,
Не розривається та нитка,
Яку з любов’ю Батько виткав,
Як захотів подарувати
Знання і Мудрості палати,
Заливши у фундамент Совість,
Щоб знов писали Роду повість
Нові прийдешні покоління,
В дідів і прадідів коріння
Узявши добре і корисне,
Щоб знов плести Життя намисто.
А як підріс юнак, то Батько
Звелів йому віддати спадок –
Великий Київ в управління,
Де проросло його коріння,
Де босим бігав у дитинстві,
Де мати гойдала колиску,
Пісень співала в зустріч ночі,
Їй втома закривала очі,
Та зранку знову із зорею
Та пісня прокидалась з нею,
Несла усміхнена всім ласку,
Життя немов чарівну Казку,
Де постелила мама стежку,
Любистком й м’ятою мережку,
Де засоромлений барвінок
Квітки насипав для стежинок,
Де Соловейко із Весною
Співали пісню над вербою,
Де в плавнях і зелених кручах
Тече в віках Дніпро могучий.
І сів Великим князем в місті
Наш Ярослав, намисто чисте
Тримав в руках, як символ віри,
Співали пісню Синєвіри
Правителю на добру владу,
Зібрав наш князь Велику Раду
І запитав в людей на Вічі,
Як краще будувати вічність
У їх краю, у їх Родині,
Як правити народом нині,
Щоб пам'ятали це правління,
Щоб розгалужене коріння
Дідів і прадідів русинів
Тримало Дуб Руси-Вкраїни
В віках на довгі покоління,
Щоб стали для дітей корінням
У сьогоденні добрі справи,
Спитав людей, як добре править,
Наш Ярослав на мудрім Вічі,
Дивився людям прямо в очі.
Й придумали, постановили
Звести таке, щоб в Небі квилив
Лелека, як вертавсь додому,
Придумали звести хороми
Не бачені в усіх усюдах,
Схотіли збудувати люди
Не бачену іще будівлю,
Щоби із золота покрівля,
Щоби сіяла так під Сонцем,
Щоб сяйво те у всіх віконцях
Світилось дивним тихим світлом,
Щоб Сонечко з Небес привітне
Лилось у кожную хатину,
Щоб мальви зацвіли під тином
Із тою дивною красою,
Щоб Соловейко над вербою
Замилувався, як збудують
Красу незнану, причарують
Багатством й пишними квітками
Майстри, що вмілими руками
Сплетуть узори й візерунки,
І понесли усі дарунки.
Несли всі золото і срібло,
Бо кожен цей коштовний виріб
Хотіли для воріт віддати,
Щоби засіяли ті палати
Найкращим в світі чистим сяйвом,
Все золото із хат віддали
І запросили диво-майстра,
Щоб виткав він з металу айстри,
Зірки, барвінок і ромашку,
Метелика, чарівну пташку,
Яка б співала диво-пісню,
Смарагди і корали несли,
Щоби прикрасити будівлю,
В якої з золота покрівля.
Узявся майстер за роботу,
Вкривав чоло не раз він потом,
Щоб ті квітки навік скувати,
Щоби із золота палати.

Ворожнеча
Принесли дари на плечах
Й почалася ворожнеча –
Хто кому і скільки винен,
Із чийого злота вилив
Диво-майстер жовту квітку
І для кого айстри виткав.
Як тепер оце ділити,
Та й потрібно сторожити
Ції дивнії палати,
Ворогам щоб не віддати,
Бо прийдуть чужі здалека,
Це не білий вам лелека,
Й відчахнуть кусочок гілки,
Золотої перепілки,
Чи барвінку, чи ромашки.
Стало людям зовсім страшно
За невидану будівлю,
Де із золота покрівля. 
Розсипане намисто

І почалася ворожнеча,
Людей щоденна колотнеча,
Поставили вони сторожу,
Щоб золоту не вкрали ружу,
Дали жовніру два пістолі,
Щоб вберігав щасливу долю,
Надбання цілого народу,
У золоті литую вроду.
Стояв жовнір і вдень, і вночі,
Стеріг те золото, торочив
Всім людям, що ішли здалека,
Що золото приніс Лелека,
Що освятив він цеє місце,
Що від Воріт походить місто,
Що тут закладено скарбницю,
Щоб Либідь добра білолиця
Тут прочитала всім молитву
На довгу і пекельну битву,
Щоб дарували всі дарунки,
Несли з усіх усюд пакунки,
Жовніру щедрі подаяння,
Бо будуть людям покарання
За те, що вірить перестали,
І люди на коліна стали
Перед воротами злотими
І князем сів жовнір над ними.
Назвався князь сей Ізяславом,
Велів співати йому славу
На довгі роки, на правління,
Велів писати поколінням,
Які прийдуть, про його силу,
Що в Бога люди так просили,
Сказав, що небом він вінчаний,
А люди дали – Окаянний
Йому названня між собою,
Правління те вінчав журбою,
Жорстоким став, несправедливим,
Про те Лелека в Небі квилив,
Як відлітав у вир на осінь.
Зібрали люди чорне просо
В жнива з посіяного злота,
Зійшла з воріт вся позолота
І залишилася журбою.
Пісні про Щастя під вербою,
Що Соловейко заспівав їм,
У Серці той звучав гімн,
Хоч не було вже діамантів,
Коралів, золота, брильянтів,
Їм дарувало Небо чисте
Осіннє золота намисто,
Вплітало безкоштовні роси
В берізки посивілі коси.
А що же стало з Ярославом,
Як люди горе з Ізяславом
Своє несли? Його намисто
Розсипалось, коли барвисте
Засяяло ураз каміння.
Перлини всі дорогоцінні
Упали як зернини в полі,
Зашелестіли їм тополі,
Заплакала верба у воду,
Із листям проронила вроду
У долю, що текла струмочком,
Мов човники, малі листочки
Її скорботу вдаль понесли,
Краплина горя перевеслом
Попала у серця людськії,
Те горе понесли морськії
Солоні та могутні хвилі.
Злетів наш Яр, розкривши крила,
У край далекий та прекрасний,
Забрав з собою літо й щастя.
Вже аж тепер узріли люди,
Що довга їм зима та буде,
Допоки не зберуть намисто,
Не повернеться Лебідь чиста,
Не принесе на крилах Мрію,
Допоки не зведуть Софію,
Зберуть всю Мудрість в поколіннях,
Дідів і прадідів коріння.

Оранта

І понесли малі зернини,
Несли Знання, як ту дитину,
Плекали книги наче квітки,
Збирали ниточку до нитки
Велике Полотно, Надбання,
Плели Знання невтомно зрання,
Збираючи як гілки хмизу,
В них Дуб почав зростати знизу
З маленького зовсім зернятка,
Зросли Знання в Величне Свято,
Здійснили люди Вічні Мрію –
Зросла у Києві Софія,
Знання і Мудрість поєднались,
Перлини біли в слово склались,
І прочитали люди МАТІР,
Одвічна Матінка ОРАНТА,
Що вдень молитвою плекає,
Вночі крилом їх захищає.
Вклонились люди Вічній Силі,
Що у Небес вони просили,
І зрозуміли – тільки Праця,
Натхнення, Радість і Завзяття
Їх піднімають в поколіннях,
Росте в віках Святе коріння,
Надбання вічне добре Роду,
Кохаючи Життя й Природу.

Мудра Бджола.

Лист підтримки

 

Науковці та педагоги Національного центру «Мала академія наук України» підтримують кандидатуру народного артиста України Тараса Компаніченка на здобуття Національної премії України 2017 року в номінації «Музичне мистецтво».

Ми поціновуємо Тараса Компаніченка як фахового педагога-мистецтвознавця та висококласного виконавця пісень, але передусім ми хотіли б відзначити його як талановитого композитора-реконструктора героїчного пісенного епосу Княжої та Козацької доби. В його творчості давня українська пісенно-музична традиція ніби заново оживає і, долаючи багатосотлітню відстань, починає говорити естетично вишуканою, морально чистою і дохідливою мовою до нашого сучасника.

Тарас Компаніченко зробив те, що рідко кому вдається, - він зумів повернути до реального масового вжитку давню національну пісенну традицію; його пісні сьогодні популярні як серед дорослого населення України, так і серед молоді.

Працюючи в Малій академії наук України, Тарас Компаніченко провів сотні концертів-лекторіїв з дитячою і молодіжною аудиторією з усіх країв нашої Батьківщини. Ми бачили, як діти, що ніколи не цікавилися народною творчістю, раптом під впливом виступів нашого номінанта (і створеного ним унікального художнього колективу «Хорея козацька») із захопленням починали цікавитись нею, прагнучи долучитись до її цілющих джерел.

Звісно, що до творчого доробку Тараса Компаніченка входять пісні інших історичних епох України, особливо це стосується періоду визвольних змагань ХХ-го століття. Він є одним із кращих популяризаторів творчості поетів-шістдесятників, зокрема, Василя Симоненка, Ліни Костенко та Євгена Сверстюка. Особливо хочемо віддати належне йому за талановите розкриття і популяризацію надскладної поезії Василя Стуса.

Варто нагадати і про виховну, патріотичну та волонтерську діяльність Тараса Компаніченка, який разом із художнім колективом «Хорея Козацька» постійно відвідує із благодійними концертами українських воїнів, що захищають сьогодні нас на Східному фронті від російських агресорів, а також поранених бійців у військових шпиталях - надаючи їм посильну моральну підтримку.

За дорученням колективу Національного центру «Мала академія наук України висловлюємо нашу підтримку ініціативі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України про присудження Тарасу Компаніченку Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Музичне мистецтво».

 

Колектив Національного центру «Мала академія наук України»

Лист підтримки

 

Музей книги і друкарства України підтримує кандидатуру Тараса Компаніченка на відзначення Національної премії імені Тараса Шевченка.

Тарас Компаніченко, активіст українського культурного опору в пострадянські часи, кобзар, бандурист і лірник, засновник та лідер гурту «Хорея Козацька», з 2008 року ‑ заслужений артист України, працює в Музеї книги і друкарства України з березня 2011 р., як провідний науковець. Він, мистецтвознавець за фахом, досліджує стародруки (книги ХVІ-ХVШ ст.), проводить майстер-класи з духовного співу, музично ілюструє музейні тематичні заходи. Т. Компаніченко володіє унікальним музичним матеріалом ХУІ-ХХ ст., який допомагає нашим відвідувачам краще розуміти мистецькі процеси в різні Історичні часи. Значну частину репертуару становлять епічні твори: думи, старовинні канти Почаївської лаври, козацькі та лицарські пісні, невольничі плачі, богомільні пісні, побожні псалми та канти, духовна та світська лірика, «дідівські» пісні.

Музейним науковим доробком Т.Компаніченка є адаптація текстів видатної пам'ятки української літератури, знаменитої антології духовних віршів ХVII-ХVIIIстоліть «Богогласника», вперше виданої в друкарні Почаївської Свято-Успенської лаври в 1790 р. В «Богогласнику» збережений ледве не весь репертуар українських духовних віршів з особливо вартісним циклом різдвяних та великодніх пісень. Ці твори виконуються Т. Компаніченком під час музейних свят, викликаючи захоплення відвідувачів.

Музей сьомий рік поспіль проводить мистецькі фестивалі дитячої української книги «Азбукове Королівство Магів і Янголів» та «Зимові забави Азбукового Королівства Магів і Янголів», під час яких проводиться велика кількість презентацій нових видань та видавництв, виставок, зустрічей з авторами, перекладачами та художниками, різноманітних майстер-класів. Одним з найпопулярніших заходів є майстер-клас Т. Компаніченка, де діти і дорослі вчаться читати давні тексти, переписувати їх, співати за давніми «Ірмологіонами» (збірниками стародавніх співів).

Унікальним і дуже вдалим за наповненням є тематичний вечір, присвячений творчості Т.Шевченка (концепція вечора належить Т.Компаніченкові) в нашому музеї до дня народження поета. В програмі концерту прижиттєві перші озвучення поезій Шевченка, фольклоризовані та озвучені композиторами твори XIX- кін. XXстоліть (М. Маркевича, М. Лисенка, К.Стеценка, О.Кошиця, В.Сильвестрова). Твори звучали у виконанні Т.Компаніченка та очолюваного ним гурту «Хорея козацька».

У 2016 р. Музей приєднався до міжнародної акції «Ніч музеїв», яку провів разом з колегами з «Музею коштовностей» (філія Національного історичного музею України). Одним з авторів музейного театралізованого дійства за давнім містичним трактатом 1638 р. «Тератургімою» Афанасія Кальнофойського став Тарас Компаніченко. Цей вечір мав великий успіх у глядачів.

В грудні 2016 р. Т.Компаніченко організував в музеї низку концертів в рамках фестивалю «Старокиївська коляда». Відвідувачі цих заходів були захоплені давніми українськими обрядами та піснями. Треба підкреслити, що в перервах між музичними номерами музикант науково коментував давні тексти та їх походження, історію їх створення та побутування.

Кобзар, лірник, бандурист, ерудит Т.Компаніченко реконструює і відтворює літературно-музичні твори епох Відродження (Ю.-С.Кльоновича, А.Чагровського, О.Митури), Бароко та Класицизму (Т.Земки, А.Кальнофойського, К.Транквіліона-Ставровецького, І.Величковського,І.Мазепи, Т.Прокоповича, К.Зіновієва, Д.Братковського, С.Яворського, Г.Грабянки, М.Довгалевського, С.Тодорського, Г.Сковороди, В.Довговича, С.Гамалії, Д.Туптала, В.Капніста, І. Котляревського та інших), доби Романтизму (С.Писаревського, М.Петренка, М.Маркевича, Є.Гребінку, Я.Щоголіва, П.Куліша, Т.Шевченка, С.Руданського, В.Забілу). Вищеназвані твори є науковою спадщиною українського народу та світової спільности. Треба зазначити, що наш співвітчизник Т.Компаніченко добре знаний як фахівець середньовічної музики далеко за межами України, яку він тріумфально представляє на профільних музичних фестивалях Німеччини, Польщі, Франції, Швейцарії.

Тарас Компаніченко, використовуючи науковий підхід, музично ілюструє різні періоди української історії: Братерство Тарасівців, часи Громади, Доба визвольних змагань 1910-20х років, української революції 1917-21 рр., доби Карпатської України 1938-39рр., Колективізації, репресій, Голодомору, часи другої світової війни та визвольних змагань 1940-50х рр., період Шістдесятників та сучасність. Під час Революції Гідності дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу. Він є свідомим та активним волонтером, який з 2014 р. проводить концерти та акції в зоні АТО, підсилюючи нашим воїнам дух і наближуючи нашу перемогу.

Зважаючи на вищесказане, колектив Музею книги і друкарства України вважає громадську та наукову діяльність Тараса Компаніченка вагомим внеском в скарбницю української культури, що заслуговує на відзначення Національною премією України ім.Т. Шевченка.

 

Колектив Музею книги і друкарства України

Лист підтримки

 

З великою радістю дізналися про те, що цього року на Шевченківську премію номіновано Тараса Компаніченка, надзвичайно талановитого, яскравого виконавця і неймовірно обдаровану людину.

Наша волонтерська група працює в Національному музеї літератури України з початку 2015 року і ми не раз були присутні на виступах Тараса Компаніченка в цьому закладі. Впевнені, що від його чудового співу сплетені нами костюми-«кікімори» для снайперів і розвідників та маскувальні сітки ставали міцнішим і надійнішим захистом для наших воїнів.

Нам відомо про численні поїздки пана Тараса на фронт, де він своїм мистецтвом підтримує військових, надає їм сили і надихає на перемогу.

Так було і три роки тому, коли і в найлютіші морози, і вдень, і вночі Тарас Компаніченко грав на Євромайдані, зігрівав душу повсталих українців і кликав своїми піснями до боротьби.

Ми надзвичайно вдячні Тарасові ще й за те, що з його цікавих розповідей дізнавалися про призабуті і знову відкриті давні і сучасні музичні твори нашого народу.

Концерти Т.Компаніченка і створеної ним групи «Хорея Козацька» ‑ це завжди співучасть, єднання, смуток і радість.

Ми гаряче бажаємо Тарасові Компаніченку подальших успіхів у його важливій для української культури діяльності і висловлюємо щире бажання бачити його серед лауреатів цьогорічної премії імені Шевченка, адже вважаємо його достойною кандидатурою.

 

З повагою і надією

колектив волонтерської групи «Музейні бджілки»

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA
Введіть будь ласка симовли зображені на малюнку, щоб додати коментар.
Фото Капча
Введіть символи, які показані на зображенні.