Твори «Людина в образах – 1», «Людина в образах – 2», «Людина в образах – 3», автор Андрій Ментух, роки оприлюднення: 2015-2016.

Висунуто членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Сергієм Савченком.

Твори «Людина в образах – 1», «Людина в образах – 2», «Людина в образах – 3» Андрія Ментуха

Простий, складний шлях Андрія Ментуха

«Візьму на себе сміливість сказати, що в Андрія Ментуха усвідомлення життя і усвідомлення пам’яті минулого входить у його творчість чимось таким, що дивним чином схоже на відблиск світила у рябінні протоки. Можливо, Ментухову творчість інспірує глибинно-внутрішня ідея, невідступний мотив, незатерта пам’ять, немов стійке підшкірне тавро.

Коли вдивляєшсяу незлічену кількістьоблич, ликів, голів, постатей, фігур, ‑ рівнозначних і однакових на Ментухових картинах, ніби штампи, ніби знаки на сувої вічності, неминуче запідозриш, що від цієї багатоликої множинності істота мистця прагне звільнитися, як від кошмару пам'яті чи сну. Особисто мені знайомий цей стан, який відчуваєш перед стихією велелюдного натовпу ‑ ешелони, репатріанти, потяги, товарні вагони, шпали, галька... і обличчя, безкінечна заокругленість облич, чимсь схожих на гальку поміж шпалами. Цей бентежний повоєнний стан, нестерпніший за саму війну, без сумніву, тавром позначився на підсвідомій пам'яті Ментуха, і я готовий був би заприсягтися, що в його нутрі, як і в моєму, затаєна натовпофобія, ляк перед натовпом, якби... Якби не цей відблиск диску обох світил, що рефлексує на поверхнях його картин.

Ментух сильна, витривала людина і тому його страх не персоніфікований, ‑ він, страх, переріс себе, трансформувався у свідомість, облагороджену ментухівською філософією формули і ментухівською якістю краси. Це високо універсальна формула, шляхетно-проста, щира краса. І вельми, неймовірно цікаво: оці ментухівські, від картини до картини на перший погляд однакові лики, відтиски постатей, достоту неначе штампи, ‑ вони раптом просто перед вашим зором перетворюються на безкінечні ряди неповторних людських лиць, кожне з яких зокрема ‑ своя окрема, самотня загадка, і самотнє запитання перед найвищим склепінням Всевишнього.

Ментух принципово не називає своїх картин. Це зробити було б чимось і зайвим, і недосяжним. Усі його твори про Самотність, Красу, Універсум. Неважливо, чи діється щось, коли знаки людських істот задіяні у те чи інше дійство, заворожені у ту чи іншу позу. Неважливо ‑ ширше, чи надто широко відкриті повіки їх очей. Неважливо ‑ похорон, а чи весільна процесія зазначені у комбінації постатей на тій чи іншій картині. Важливо натомість, що вас, глядача, охоплює настрій весілля одночасно із настроєм тризни. Що ви, водночас, ‑ натовп, і одинокий серед натовпу. Що ви ‑ повінь, евакуація та й, заодно, ‑ тільки індекс, адреса на згорткові листа у безкінечність... Важливо і те, що ваша самотність скрашена, це значить оздоблена відчуттям таємної, щемливої Краси. Можливо, ця краса позбавлена віри, однак тим більше вона по-людськи зворушлива. Іви, послушні мистецтву Ментуха, знову відчуваєте у собі здатність любити людину, замість ненавидітинатовп. Вам знову повернено приязнь до людських облич, відкритих, як і ваше, у незбагненність. Вам знову вдається відчути свою спорідненість із людством,застиглим у парадоксальній своїй цивілізації, немов рельєфи фігур на давньоєгипетському камені, чи ритуальне мереживо експресивних ліній на Кам'яній Могилі, чи упертий мотив безкінечної орнаментики на трипільській глині.

Як вдається Ментуху отак розпоряджуватися вами ‑ очевидна загадка. Ніби усе, весь його верстат, усі технічні ходи і прийоми на виду. До того ж вони прості ‑ мізерна кількість тонів, фарб, текстур. Простий візерунок ліній, проста мова знаків, що означають постаті, лиця, людей... Однак, ця проста поверхня матерії його картин у кожному місці жива. Будучи лише знаком, чи відтиском ‑ наповнена енергією. Ставши підкреслено плоскою, площинною ‑ спрямована у безмежну перспективу. Розпочавшись ніжно-рожевим ‑ спалахує гостро-червоним, холодніючи блакиттю ‑ леденіє кришталево-синім, переважаючи білим ‑ раптом розчинюється у загадковому завихренні чорного. Можна довго помічати нюанси, і все ж ‑ загадка залишиться, ‑ загадка простого, не ображеного на людину, не образливого щодо людства мистецтва, сповненого пульсації, чутливості і тривоги за безцінний спадок людині ‑ її не підкорену жодними завихреннями буття Надію.

Глибоко переконаний, що по-мистецтвознавчому анатомізувати картини Ментуха цілковито безнадійна справа хоча б тому, що їх мистецька анатомія, як мало у кого із творців, відкрита. Зовсім даремно казати, що, контрастуючи, приміром, чорне й червоне, чи розбудовуючи композицію по горизонталях у контрасті із орнаментикою вертикалей, мистець досягає такого-то ефекту і таким-то чином впливає на ваше естетичне відчуття. Ці спроби приречені на невдачу так само, як і намагання розповісти, чи, бодай, влучно назвати будь-який ментухів твір. Форма Ментуха ‑ свідчення, втиснуте у знак. Знак, який ставить перед вами, глядачем, ясні, благородні, вічні запитання. Саме у пункті того знаку ‑ початок загадковості ментухового генія: настільки доступного і простого, наскільки скритого, складного при кожній спробі відповіді, завжди відкритого для високого, серйозного діалогу.

Увесь найсвідоміший відрізок життя Ментухові довелося прожити серед оточення, ментальність якого суттєво різнилася із його ментальністю, серед обставин, в яких він постійно змушений був пролонговувати свою особистісність. Це доволі непроста справа ‑ адаптація і нерозчинність заодне, в одному й тому ж середовищі, в один і той сам час. І ще складніша ‑ не потрапити в афект безпосередньо-примітивної реакції, не виокремитися в однозначному, затаєному, яловому бунті. Треба бути сильною особистістю, аби не охолонути до людей за людське і не роздмухати у собі злоби до оточення за оточуюче.

...Йому судилося стати уходником. Не ізгоєм, не емігрантом, навіть не особою у діаспорі. Після встановлення наприкінці 1944-го літа границі поміж спраглим відплати Радянським Союзом та спраглою зберегтися будь-яким коштом Польщею він, по драматичних перипетіях, опинився у Ґданську, назавжди залишаючи родинний Карів і можливості формування власної біографії на рідній землі. Ментух не обирав ролі уходника, не обирав «ролі українця», як це нерідко трапляється із земляками серед земляків. Як і інший уходник ‑ великий Архипенко, залишався українцем не так по-крові, скільки по-одкровенню, відкриваючи у собі магнетизм протопластів, що лягли в основу українського народу з його незмінним відчуттям космосу, гармонії, універсуму; із сталою присутністю тривоги в осередді краси; із шляхетною упертістю виживати у житті та глибоко-притомною повагою до смерті.

Можливо, саме тим своїм із гідністю прийнятим призначенням Ментух розминувся із посполитістю бунту, кривлянням, цинізмом, декадентством, ‑ так як обминув ницу поверхневість, салонність, схиляння перед модою, ‑ усім тим, чим так густо нашпигована сучасна мистецька арена.

І саме тому відразу помітиш роботи Ментуха серед нагромадження картин інших авторів: його полотна кличуть до себе тихо і наполегливо, усупереч шумам і скреготам епохи, яку їм суджено гідно і просто проминати».

Любомир Медвідь, серпень 2017 р.

Аналітична оцінка твору, якою мотивується його представлення на Премію

(Лауреат премії імені Василя Стуса, почесний член Національної спілки художників України, український художник, який мешкає у Польщі)

Ментух Андрій Іванович, народився 11 грудня 1929 р. в селі Карові Сокальського району Львівської області.

На долю художника, від початку формування його особистості, випало багато років поневірянь.

1944 року, коли радянська влада вивозила його родину до Сибіру, йому вдалося втекти через кордон на територію Польщі.  

 1947 року, в наслідок «операції Вісла», після примусового переселення на територію  Ольштинщини,  зумів закінчити середню мистецьку школу в Ґдині 1959 року та вищушколу мистецтв у Ґданську (нині це Академія мистецтв) із званням магістра.

1964-1990 рр. працював доцентом Вищої мистецької школи і вніс великий вклад у виховання плеяди польських митців.

З 1946 року бере початок мистецька діяльність Андрія Ментуха в редакції «Інформативних вістей», а саме в оформленні титульних аркушів та інших видань. Він брав активну участь у творенні української громади в Ґданську ще до появи Українського Суспільно-Культурного Товариства. Зазнав переслідувань від польської безпеки за «український націоналізм», аж до 1984 р. Незважаючи на політичний нагляд, робив сценографії на Фестивалях української культури в м.Сопоті, виконував декорації,  творив портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, оформив художньо п'ять «Українських календарів», до яких виконав титульні сторінки і календарі. У календарях булорозміщено70 його творів, серед яких 41 твір відтворив портрети українських гетьманів, поетів, письменників. гетьманів

Це була свідома, безкоштовна діяльність на візуалізацію життя української громади, у далеко не простих умовах в Польщі.

Вже після розпаду СРСР, Андрій Ментух бере, від самого початку, найактивнішу участь в мистецькому житті України.

З 1989 року він співголова журі (разом з Е.Миськом) та учасник міжнародної бієнале  сучасного мистецтва «Імпреза» в Івано-Франківську. В наступних двох бієнале «Імпреза» 1991, 1993 роках, він очолює журі, першої міжнародної бієнале на всьому просторі бувшого СРСР та першої в історії сучасної України.

1993року, один із засновників Національної Асоціації Мистців (НАМ) у Києві та активний учасник виставок Асоціації 1993«Хутір -1» - Національний музей, Київ. Національний музей, Львів та 1995 «Хутір-2» - Художній музей, Хмельницький.Палац мистецтв.Львів.1993За власнийкошт, об’їздив майже всі обласні йінші культурні центри України та ініціював - проведення відбору мистців і їхніх творів для презентації українського сучасного мистецтва спершу в Києві, а згодом у Польщі. 1997 Брав участь у виставці до фестивалю Асоціації українських письменників «АУП»  «Південний хрест». Одеський літературний музей. 1999Брав участь у виставці до 4-го Всесвітнього конгресу Міжнародної асоціації україністів (МАУ). Художній музей, Одеса. З 1997-2017 роки - регулярна участь своїми творами у Львівському осінньому салоні «Високий Замок», на яких отримав дипломи у 1997, 2001, 2006, 2007. 2008, 2010 роках. 2017 – «У пошуках ідентичності». Групова виставка у Львівському палаці мистецтв.

Виставки Андрія Ментуха відбувались 1963 року (персональна) в місті Сопоті (Польща), далі участь  у презентаціях в Гданську, Варшаві, Щецині, Ленінграді, Москві, Берліні, Софії. 

В Україні персональнівиставки:Національний музей, Львів. Національний музей Київ (2 виставки). Національний музей Т.Шевченка, Київ. Художній музей, Хмельницький. Музей Т.Шевченка, Канів. Художній музей, Черкаси. Музей західного і східного мистецтва, Одеса. Художній музей, Дніпро. Художній музей, Харків.   

З ініціативи Андрія Бокотея, Андрія Ментуха і Андрія Чебикіна проводяться виставки «На Андрія» (13 грудня) – 2006, 2008 Палац мистецтв, Львів. 2010, 2017 Академія мистецтв України, Київ.

Протягом останніх десятиліть Андрієм Ментухом перевезені майже всі його твори в Україну…

Тема творчості, «Образ», яка представлена нині трьома творами останніх років на розгляд Комітету,  а саме:

1. «Образ –LXVII», 2015р. Полотно, акрил, 2. «Образ –LXVIII», 2016р. Полотно, акрил, 3. «Образ -LXIX, 2016р. Полотно, акрил, розвивається Андрієм Ментухом упродовж не одного десятиліття творчої діяльності.

Остання серія полотен Андрія Ментуха «Образ», переконливо трансформує попередні пластичні розробки у, ще більш лаконічне вирішення теми і характеру його творчості, які набули найбільшої виразності чистотою та експресією кольорового рішення, разом і виразністю структури формотворення.

Одна з тих рис, що виділяє автора та його «Образи» в арт-просторі сучасної України, а саме - гострота та, несподіваність модуляції кожного нового «Образу» у входженні в цей простір - візуальної взаємодії. 

За всіма характеристиками постать Андрія Ментуха та його мистецтво представляють унікальний, яскравий знак творчості, глибокий за змістом та, промовисто сучасною естетикою, що визначує його «Образи» невід’ємною складовою широкого контексту світового сучасного мистецтва.

Водночас творчість Андрія Ментуха, представляє сучасній Україні той феномен, коли тисячолітні українські естетичні традиції, представлені у його трансформації, набули переконливої закономірності в наповненні собою арт-простору модерної України.

Його життя, це творення подвигусвоїм палким закликом до безумовної самоідентифікації, до внутрішньої свободи та утвердженнінового мислення в оновленому українському світі.   

Подвижницька, жертовна діяльність Андрія Ментуха на благо України, її культури упродовж десятиліть, його надзвичайно активна участь в сучасних знакових мистецьких процесах, гострота бачення та осмислення широкого поля української сучасної культури, помножені на беззастережний патріотизм, являє Україні великий ідеал - явища художника в його, достойній самої високої відзнаки особі.

З подання члена Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Сергія Савченка