Офіційний веб-сайт

Книги «На подвір’ї Всесвіту», «Траєкторії сум’ять»

Автор(-и): Микола Боровко / Розділ: Література

 

Книги «На подвір’ї Всесвіту», «Траєкторії сум’ять», видавництва «Генеза» та «Дивосвіт», роки видання: 2013, 2015, автор: Микола Боровко.

Висунуто Національною спілкою письменників України.

 

Книги «На подвірї Всесвіту» та «Траєкторії сумять» Миколи Боровка

 

Нові книжки Миколи Боровка «На подвір’ї Всесвіту» і «Траєкторії сум’ять» ‑ до сьогодні єдині в українській поезії цілісні видання ронделів. Ці збірки стали вагомим етапом багаторічних шукань автора в царині рідкісної класичної форми, його значною перемогою на теренах послідовного протистояння жанрово-строфічній розхристаності нашої лірики й помітним внеском до набутків сучасного віршотворення. Своєрідне зібрання творів із трьох злютованих воєдино канонічних строф засвідчило значущий етап життєвої й творчої зрілості автора. Воістину аристократичний рондель для нього ‑ поетична доля, той магічний кристал, який протягом років і років дає змогу по-своєму побачити навколишню дійсність, народне життя, його історію, відтворити образним словом нескінченні зміни й переливи вічного часопростору.

Микола Боровко пише свої твори під небокраями рідної землі. Звідти бачиться далеко ‑ і в минуле, і в майбутнє. Бачиться минуле народу й свого роду, його солона доля й світла душа. Це не перебільшення, а природна для Миколи Боровка система історичних та моральних координат. Система широкомасштабна, вивірена й виболена. У ній відбивається вміння і передати сутність давніх подій, і випрозорити високі ідеали, і побачити крізь тумани безпам’ятства одвічну красу, перед якою слід завжди благоговіти.

Ліричний герой книжок мовби тримає в чутливих пальцях золоту нить, яка, єднаючи різні епохи, веде до правитоків українства й українськості, їхньої неопалимої купини, тих стежок, на яких народ пролив не одну краплю крові. І тут постає ще один священний символ ‑ калина, яка розквітає під Києвом. Розквітає донині відтоді, як варязький конунг Олег став правити полянською землею. Згадуються в творах Миколи Боровка і Скіфія, і Аскольд, і ордища завойовників на Альті, і хитромудрі хозари... Висновок однозначний, стрілою спрямований проти новочасних манкуртів: «Перевеслами пам’яті дні перев’язує». Оповідь про них така українна, що душа виповнюється ясним степовим сонцем і смарагдовою ніжністю Карпат.

Возвеличення рідної землі і людини на ній ‑ перший, ще з минулого століття, і нині незмінний мотив у творчості поета. А другий ‑ несприйняття, заперечення, осуд руйнівного начала, опір нищенню краси й гармонії. У віршах Миколи Боровка домінує то мудра споглядальність («Всі кольори я душею сприйму»), то прохоплюються заклики чи самоспонуки («Сприймай цей світ відвертим і мінливим»), то зблискує щире зізнання: «Пручаються слова»... Усе це ‑лише окремі грані світу, витвореного пам’яттю, уявою й любов’ю Миколи Боровка.

Микола Боровко дивиться на світ крізь магічний кристал естетики рідного краю, живе його традиціями та культурою, оберігає й випрозорює душу народною етикою. Вірші автора, ніби зігріті теплом латаної-перелатаної куфайки, збереженої ще із незабутніх шістдесятих років минулого століття, аж випромінюють доброту й сердечність, щирість і лагідність.

З подання Національної спілки письменників України

Коментарі