Офіційний веб-сайт

Книги «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи»

Автор(-и): Емма Андієвська / Розділ: Література, публіцистика, журналістика

Книги «Міста-валети» і «Бездзигарний час» (видавництво «Журнал «Всесвіт», 2012 р., 2013 р.), «Шухлядні краєвиди» (видавництво «Український Вільний Університет», м.Мюнхен, 2015 р.), «Маратонський біг» (видавництво «Люта справа», 2016 р.), «Щодення: перископи» (видавництво «Друкарський двір Олега Федорова», 2017 р.), автор Емма Андієвська.

Висунуто Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національним університетом «Острозька академія», Національним музеєм літератури України.

 

Книги «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи» Емми Андієвської

 

Серед небагатьох імен сучасників, які гідно презентують українську культуру в світі – ім’я видатної письменниці й художниці Емми Іванівни Андієвської. Народилася 19 березня 1931 року в м.Сталіно (нині – м.Донецьк). Через тяжку хворобу дитини родина переїхала до Вишгорода (1937 р.), а згодом – до Києва (1939 р.), де їх застав початок війни. У 1943 році енкаведисти убили батька – відомого хіміка-винахідника, щоб його винаходи не дісталися німцям. Боячись розправи з усією родиною, мати з малолітніми дітьми вирушила через фронти, під вогнем канонад на Захід.

Дванадцятилітньою дівчинкою Емма Андієвська опинилася в Німеччині, де навчалася в німецькій школі для хлопчиків. У 1957році закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія, захистивши у Володимира Державина магістерську роботу на тему «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики». Того ж року, разом із родиною,переїхала до Нью-Йорка, де в1959році вийшла заміж за літературного критика, есеїста,письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до НімеччиниуМюнхен. Тривалий час (з 1959 по 1995рр.) працювалана радіо «Свобода» диктором, сценаристом,режисером, редактором українського відділення.

Незважаючи на вимушену відірваність від рідної землі, неможливість упродовж тривалого часу відвідувати Україну, Емма Андієвська усе життя зберігає віддану, трепетну любов до мови, культури, історії рідного народу, покладає всі сили й здоров’я на саможертовне служіння їм вірою і правдою. Завдяки її творчості, Україну знають та поважають в усьому світі, картини художниці зберігаються у провідних музеях на всіх континентах. Вона відкрита світу і світ відкритий їй. Твори великоїУкраїнки перекладенобагатьма мовами, за плечимадоробок,навіть побіжний перелік котрого вражає. Понад сорок збірок поезій, три романи (четвертий у роботі), кілька збірок оповідань та казок, понад сімнадцять тисяч картин – усе це Емма Андієвська. У Мюнхені видано низку об’ємних альбомів її малярства під назвою «EmmaAndijewska» у 1994, 1995, 1996, 1997, 1999, 2003, 2007, 2011, 2013 рр., з передмовами відомих мистецтвознавців німецькою мовою та дублюванням англійською. Спеціально для Самбірського музею «Бойківщина» в 2016 році написано понад сто картин, які експонуються на постійно діючій виставці. Упродовж нового тисячоліття вийшло друком сімнадцять поетичних збірок із різножанровою палітрою сонетів, білих віршів, верлібрів, лічилок, лічилок-поем.Це – «Вілли над морем» (2000 р.), «Атракціони з орбітами й без» (2000 р.), «Хвилі» (2002 р.), «Хід конем» (2004 р.), «Півкулі і конуси» (2006 р.), «Погляд з кручі» (2006 р.), «Рожеві казани» (2007 р.), «Фульґурити» (2008 р.), «Ідилії» (2009 р.), «Міражі» (2009 р.), «Мутанти» (2010 р.), «Ламані коани» (2011 р.), «Міста-валети» (2012 р.), «Бездзиґарний час» (2013 р.), «Шухлядні краєвиди» (2015 р.), «Маратонський біг» (2016 р.), «Щодення: перископи» (2017 р., квітень). До прозового доробку належать романи:  «Герострати» (1970 р.), «Роман про добру людину» (1973 р.),«Роман про людське призначення» (1982 р.), «Лабіринт» (у процесі роботи); новели й новелетки: «Подорож» (1955 р.), «Тигри», (1962 р.), «Джалапіта» (1962 р.); добре відомі її «Казки» (2000 р.); «Проблема голови» (2000 р.). Свій 85-літній ювілей мисткиня зустріла поетичною збіркою з промовистою назвою «Маратонський біг». Як пояснює сама: все її життя – «це біг наввипередки зі смертю, однак не із боязні бути переможеною, а тільки із бажання висловити все не висловлене, ще так багато хочеться сказати…».Хвороби, які їй довелося перейти, здається, людині не під силу, та тільки не для неї. Жити усім смертям назло, бачити «вихід й там, де виходу нема» – це її кредо, бо «тільки дух – і кладку, і мету»… «Нестерпна легкість буття» – в характері, що гартувався змалку. Неймовірна сила духу – в нашому розумінні, а в її – цілком звична справа. Головне – це самоорганізація, до якої привчила себе з дитинства попри те, що жила «як Будда в палаці», адже «мама була щаслива просто від того, що живу». Дуже сувора до себе, рано зрозуміла: «мушу сама собі прищепити дисципліну». Відтак, не давала собі послаблень ані в чому. Боялася висоти – нарівні з хлопцями лазила по деревах, приковували до ліжка хвороби – навчалася екстерном, виховували «на росіянку» – стала свідомою українкою. Мамі, яка намагалася «вберегти» доньку від «омужичивания» й не в здогадку було, що вже «своєю поставою прищепила мені козацьку волю», адже була з козацького роду. І, коли в неповних сім років дитина сама записалася до української школи у Вишгороді, сприйняла це як примху, яка скоро мине й тоді її донечка перейде до російської. Але вибір було зроблено свідомо й безповоротно. І не тільки тому, що «змалку була на боці упосліджених, покривджених», а й тому, що «змалечку жила в духові». Перейшовши немалий шмат життя, Емма Андієвська й сьогодні потвердить: «У мене шалений дух. Я живу тільки на духові. Як смерть – то все впорядку. Я зі смертю живу з дитинства. Я спокійно до всього ставлюся». Прикладом того, як діє дух, наводить Жанну Д’арк – «це дія духу». Проте не менш вагомим прикладом є й все життя та творчість відданої доньки української землі, геніальної письменниці й художниці Емми Андієвської.

Мисткиню ніколи не приваблювали ні слава, ні матеріальні блага. Відверте зізнання – «я живу в мінус» цілковито правдиве по відношенню до затрат, які несе пані Емма оплачуючи все з власної кишені, роздаровуючи свої картини й книги тисячами, проте цей мінус дуже легко перетворюється на великий плюс для нас – численних шанувальників її таланту. Унікальні картини й книги мають магічну силу: закладена в них енергетика дає наснагу жити, творити, бути… Це так важливо – «не здаватися, а бути. Бути собою…». Ця справжність закорінена в усьому – текстах, житті, моральному імперативі, який зумовлює цілком прийнятну категоричність: «Не можу терпіти несправедливості. Без етичного первня я не існую». Саме тому так боляче сприймає час сьогоднішній, так вперто і наполегливо продовжує відстоювати рідну Україну. Розуміючи всі ризики, констатує: «Україна – безборонна. Відсутність держави породжує почуття меншовартості. Але, не в мені. Я змушу її існувати! Буду сама проти інших…Я кров’ю стікаю за Україну…». Її душа терзається й кричить: «Вирвіть мені серце, аби врятувати Україну. Я ще п’ять разів маю народитися українкою, щоб вивести її, а тоді вже народжуся в інших національностях».Безмежна віра в людину, в український народ, його сили й можливості втілюються для Емми Андієвської в тих, хто розбудовує нашу державу незалежно від материків, соціальних станів, вікових категорій. Та все ж найбільша її надія – молодь, з якою завжди радо спілкується, мріє про нові зустрічі. Головне побажання для молоді: «щоб вона була українська! Тоді все саме їй влаштується. На загал, українська молодь – це щось фантастичне, фантастичні люди, надзвичайні люди!». Для неї «молодь – це Україна». Далека від повчальних настанов, моралізаторства радить, спираючись на власний досвід: «треба  жити для інших, щоб кожен побачив, зрозумів, почав черпати енергію на несосвітенне – треба тільки мати відвагу й сильний дух. Оце і все».Здається, те «несосвітенне» і визначає унікальність Емми Андієвської,яка є маратонським бігуном, бо належить до жінок, котрі «самі біжать крізь буття».

Незважаючи на негаразди зі здоров’ям, матеріальну скруту, Емма Андієвська не припиняє активної творчої діяльності й піклується лише про те, щоб її твори читали в Україні, художні полотна зберігалися не лише в найвідоміших музеях світу, а й на українській землі, яка назавжди залишиться для неї найріднішою. Письменницю називають громадянкою Всесвіту, та як влучно зауважив один із критиків: «Всесвіт цей, без сумніву, український».Емма Андієвська належить до найвідоміших митців українського зарубіжжя. Художній світ мисткині – надзвичайно оригінальне, яскраве явище, тож не дивно, що її творчість не вписується в жодні канони. Ще змалку збунтувалася проти всього того, що заганяє людину в певні рамки чи стандарти. ЇЇ поетичний дебют – збірка «Поезії» (1951) був настільки блискучим, що Володимир Державин порівнював його з дебютом Павла Тичини та Артюра Рембо, критики називали першим українським сюрреалістом, а за малярський талант – «українським Далі», сучасною «Пікассо у спідниці». Надреальне, інтуїтивне письмо й живопис Емми Андієвської синтезують в собі європейський досвід і українську органіку. Однак говорити про сюрреалізм мисткині можна з великою долею умовностей. На це, як і на будь-яке інше явище, в неї свій погляд: «У п’ятдесят п’ятому вийшли мої «Подорожі» – перші шістнадцять новелет, такі трошки сюр- і не сюр-, бо сюрреалізм Емми Андієвської трошки інакший, ніж загальний. Це насамперед ідеться проне автоматизм, а треба виписати реченнятак, щоб воно було речення без тельбухів…». Заточним спостереженням Богдан Бойчука: «Андієвська не є ані аванґардистом, ні експериментатором. Її, радше, полонить вивершування всіх аспектів поетики <…>, а її інструментарієм є мова, на якому вона грає з феноменальною віртуозністю». Цю особливість застеріг і відомий учений Іван Фізер, який наголосив: «поезію Андієвської творить її мова». Досконало володіючи англійською, німецькою, французькою, російською мовами, вона свідомо писала й пише тільки українською, не зраджуючи їй навіть у проекції на Нобеля (без сумніву, в інших випадках ця премія уже в неї була б). Важливішим є переконання: «Я завжди знаю, що роблю. Моє серце полетіло до них, тих пригнічених. Я з дванадцяти років за межами України. Я би могла кількома іноземними мовами писати, але… не плазую заради вічності. Все зроблю, поки живу, щоби Україна існувала».Унікальна Емма Андієвська вражає своєю подвижницькою працею.Її працездатності й стійкості можна позаздрити. Як і завжди, сьогодні працює у звичному режимі  –  щоденні побутові клопоти (все ж на одних плечах), зустрічі з різними людьми із найвіддаленіших куточків світу, поперемінна робота з ручкою і пензлем у руках («для перепочинку»), на сон – максимум три години. Вона лишається справжнім маратонським бігуном, із неймовірною силою духу і власним моральним імперативом: «Я творю державу в слові, і це єдине, що можу». Насправді, її «можу» розпросторюється на все. Рецепт простий – «менше жалійте себе, інших жалійте…» і  «звісно ж, не давайте себе уярмлювати, будьте вільними», бо «Провидіння, чи Господь Бог дарує кожній людині незміренні сили», а вже від кожного залежить, як ними розпорядитися.

Найбільшою пристрастю письменниці в літературній творчості є сонет, яких у неї вже кільканадцять книжок. Вишукана сонічна інструментація, унікальна метафорика, парадоксальна сполучуваність протилежностей витворюють настільки самобутнє, неповторне явище, що сьогодні варто говорити про особливий різновид цього жанру – сонет Андієвської, за її  власним визначенням. Він постає як індивідуально-авторська модифікація жанру, оскільки «лишаючись вірною сонетній ідеї, поетеса мало турбується про загальноприйнятий канон (точне римування тощо), бо <…> неканонічна сама природа поетичного творення Емми Андієвської», як стверджує Анатолій Мойсієнко. Приблизно такої ж думки дотримується й дослідниця Людмила Таран, констатуючи: «Емма Андієвська – суцільна аномалія, ненорма. Цим вона провокує інших … до фокусів, експериментів, неправильностей. Сонет  –  і не сонет. Вихор – скалки – розсипані віяла тире (сама ж собі закон!)». Найприкметніші риси, що їх зауважують усі – екстравагантність, фантастичність, екстраординарність, що поєднує тонкий гумор, інтелект і рішучу незалежність. На закиди про складність її текстів, закодованість картин, запитання: «чи може читацька аудиторія сприймати Ваші твори без підготовки?», відповідає не задумуючись: «Може! Діти сприймають фантастично, бо вони не запрограмовані. А та, що не розуміє, – запрограмована». До речі, у виданій в 2013 році збірці «Бездзиґарний час» письменниця запропонувала цікаву жанрову модель – «лічилки» та «лічилки-поеми», які промовляють однаково серйозно як до дітей, так і дорослих, не уникаючи дитячої безпосередності. На слушне спостереження Емануїла Райса: «Еммі Андієвській якимось нам не зрозумілим чином… вдалося зберегти повнотою один із найбільших скарбів кожної людини – її дитинство», збагатити його «культурою й життєвим досвідом дорослої людини і виявити її в дуже своєрідній, складній поетичній суверенній формі, що блискуче їй удалася». Очевидно, тому поезія Емми Андієвської не підлягає наслідуванню, для якого потрібно мислити настільки ж неординарно, мати такі ж глибокі знання. Слово для поетеси  –  багатофункціональний код, який у структурі вірша  –  самостійно та в сполуці з іншими кодами, зумовлює його поліфонічність і полісемічність. Важливим є «багатовимірність слова, спромога слова організовувати синкретичний, поліфункціональний контекст» (Анатолій Мойсієнко). Така лексична полівимірність безпосередньо породжує потужну розгорнуту метафору, яка «подана крізь призму сюрреалістичного бачення» (Л.Тарнашинська). Як стверджує молодий дослідник творчості Емми Андієвської Ігор Астапенко: «Сюр-несюрреалістичнеписьмо поетеси, яке пов’язане з потоком свідомості, вимагає відповідного потоку мови. Кожне наступне слово є несподіваним, бо витікає зі сфери ірраціонального, емотивного, що своєрідно комп’ютероване розумом, оскільки за її твердженням: «озок повинен постійно працювати як комп’ютер, накопичувати необхідну інформацію, адже людині, митцеві ніколи не відомо що саме й коли знадобиться. Просто воно повинно бути, а якщо знадобиться – мимоволі дістати з глибин своєї пам’яті» Неповторність лексики поетичного деміурга-Андієвської – в «чудненні» країнських слів і поверненні прапервісної семантики мови. Із ресурсів своєї пам’яті, підсвідомого поетеса явила стільки невідомих сучасним українцям слів, що доводиться дошуковувати етимологічні сутності або вбачати «чисті ідеї» згадуваних речей». Не менш оригінальною у мовній площині є синтаксична структура тексту Емми Андієвської. Часте використання тире своєрідно стимулює до співтворчості читача, спонукає домислювати те, що закладено автором у задумі й продукувати власну варіативність тексту з новими модусами пізнання, осмилення, асоціацій.

Запропоновані на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка 2018 року в номінації «Література, публіцистика, журналістика»поетичні збірки Емми Андієвської: «Щодення: перископи» (2017 р.вітень), «Маратонський біг» (2016 р.«Шухлядні краєвиди» (2015 р.) «Бездзиґарний час» (2013 р.), «Міста-валети» (2012 р.)яскраво демонструють унікальні можливості художнього тексту мисткині, його інноваційні проекції, широку палітру інтерпретацій. Дешифрування мистецьких кодів Емми Андієвської базується на інтуїції, інтелектуальній співпраці читача/ глядача з автором. Магнетизм її творчості настільки великий, що цяколосальна позитивна енергія безперешкодно передається іншим як при особистому спілкуванні, так і на відстані. Це, зокрема, безпосередньо відчув на собі всесвітньо відомий італійський кінорежисер Франческо Розі, який був премійований на Міжнародному баварському кінофестивалі в 2001 році масштабною картиною Емми Андієвської «Золотий Христос». За його зізнанням, такого Христа він ще ніколи не бачив.

Боже провидіння, яке дарує мисткині сили і натхнення, на її щирий подив – «велика Божа ласка, за яку безмежно вдячна Всевишньому». Зберігаючи сильний дух і світлий розум, щоденно примножуючи свій унікальний талант, Емма Андієвська просить єдине: «Боже! Дай дописати нову книгу…». На її столі чекає свого видавця нова поетична збірка «Дутики», з майбутньої збірки «Фарос» написано вже 135 сонетів. Подивовуючись титанічній працездатності неперевершеної Емми Андієвської при тих проблемах зі здоров’ям, про які воліє не говорити, вторячи їй просимо: «Боже! Дай дописати нову книгу…» й додаємо від себе: нехай із запізненням, але гідно поцінувати все створене і від душі подароване людямнеперевершеною українською письменницею і художницею, котра давно заслужила бути увінчаною Національною премією імені Тараса Шевченка.

Емма Андієвська– член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Національної спілки письменників України. Нагороджена  премією  Т. та О. Антоновичів за «Роман про людське призначення», 1984 р.;Міжнародноюлітературноюпремією«Тріумф», 2003 р.;Орденом«За інтелектуальну відвагу» часопису «Ї», 2002 р.;Премією«Глодоський скарб» журналу «Кур’єр Кривбасу», 2009 р.

 

З подання Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA
Введіть будь ласка симовли зображені на малюнку, щоб додати коментар.
Фото Капча
Введіть символи, які показані на зображенні.