Офіційний веб-сайт

Книга поезій «П’ятсот миттєвостей (Ронделіана)»

Автор(-и): Микола Боровко / Розділ:

Книга поезій «П’ятсот миттєвостей (Ронделіана)»; автор: Микола Боровко.

Висунуто видавництвом «Генеза», Національною Спілкою письменників України.

 

Книга поезій «П’ятсот миттєвостей (Ронделіана)» Миколи Боровка

 

Боровко Микола Маркіянович народився 13 травня 1948 року в селі Борщів Баришівського району Київської області. Закінчив Київський педагогічний інститут, працював учителем, директором середньої школи, начальником Управління освіти і науки Бориспільского міськвиконкому. Нині ‑проректор та викладач української мови Бориспільського інституту муніципального менеджменту при МАУП. Автор більше двох десятків книжок, зокрема «Березень планети», «Земні турботи», «На межі літа», «Хатнище», «Ронделі», «Трубіж», «Сповідь», «Різдво весни», «Крізь мене Альта протіка», «Пергаменти літа», «Галактика очей» та інші. Лауреат премій імені О.Бойченка, П.Чубинського, А.Малишка та літературно-мистецької премії ім.Г.Сковороди.

Нова книжка Миколи Боровка «П'ятсот миттєвостей» ‑унікальнеявище в сучасній українській поезії, і не тільки в  українській. Авторпослідовно впродовж усього творчого життя (понад сорок років) утверджує йрозвиває на національному ґрунті давню класичну форму вірша ‑рондель,який виник у Франції ще за Середньовіччя. Усталена тринадцяти рядковаструктура під пером Миколи Боровка наповнюється  глибоким змістом,видозмінюється, виграє всіма барвами рідного слова, засвідчує, що повторирядків у ронделі суголосні приспівам-рефренам українських народних пісень.

Книжка Миколи Боровка «П'ятсот миттєвостей» ‑ перша й до сьогоднієдина в українській поезії цілісна збірка різновиду ронделів, де їх 500. Цевидання стало вагомим етапом багаторічних шукань автора в царинірідкісної класичної форми, його значною перемогою на теренахпослідовного протистояння жанрово-строфічній розхристаності нашоїлірики й помітним внеском до набутків сучасного віршотворення.

Своєрідне зібрання творів засвідчило значущий етап життєвої й творчоїзрілості автора. Воістину аристократичний рондель для нього – поетичнадоля, той магічний кристал, який протягом років дає змогу по-своємупобачити навколишню дійсність, народне життя, його історію, відтворитиобразним словом нескінченні зміни й переливи вічного часопростору.

Микола Боровко пише свої твори під небокраями рідної землі. Звідти бачиться далеко ‑і в минуле, і в майбутнє. Бачиться минуле народу й свогороду, його солона доля й світла душа. Це не перебільшення, а природна для Миколи Боровка система історичних та моральних координат. Система широкомасшабна, вивірена й виболена. У ній відбивається вміння і передати сутність давніх подій, і випрозорити високі ідеали, і побачити крізь тумани безпам'ятства одвічну красу, перед якою слід завжди благоговіти. Саме на цьому наголошує автор, коли вимальовує образ «сивої церкви» й возносить велике таїнство - народження сина. Того сина, який може почути посвист половецького списа й вловити ходу історії. Заглиблення в її різнорідні шари так само органічне, як і занурення у власне дитинство.

Ліричний герой книжки «П'ятсот миттєвостей» мовби тримає в чутливих пальцях золоту нитку, яка, єднаючи різні епохи, веде до правитоків українства й українськості, їхньої неопалимої купини, тих стежок, на яких народ пролив не одну краплю крові. І тут постає ще один священний символ ‑калина, яка розквітає під Києвом. Розквітає донині відтоді, як варязький конунг Олег став правити полянською землею. Згадуються у творах Миколи Боровка і Скіфія, і Аскольд, і ордища завойовників на Альті, і хитромудрі хозари... Висновок однозначний, стрілою спрямований проти новочасних манкуртів: «Перевеслами пам'яті дні перевито». Оповідь про них така українна, що душа виповнюється ясним степовим сонцем.

Возвеличення рідної землі і людини на ній ‑ перший, ще з минулого століття, і нині незмінний мотив у творчості поета. А другий ‑ несприйняття, заперечення, осуд руйнівного начала, опір нищенню краси й гармонії. У віршах Миколи Боровка то домінує мудра споглядальність («Всі кольори я душею сприйму»), то прохоплюються заклики чи самоспонуки («Сприймай цей світ відвертим і мінливим»), то зблискує щире зізнання: «Пручаються слова»... Усе це ‑лише окремі грані світу, витвореного пам'яттю, уявою й любов'ю Миколи Боровка.

Чільне місце в книжці посідають роздуми про рідну мову, її життєпис, невичерпні скарби, долю й недолю. Автор, маючи в постійному запасі великий талант щирості, з року в рік, від збірки до збірки звертається до світочів духовності, зокрема до Шевченка, Франка та Павла Чубинського. Так, глибинним щемом перейнятий вірш «Лист Тараса Шевченка братові Івану». З ним перегукується рондель «Шевченко у Борисполі». Твори про світочів духу ‑то і твори про Україну, її минуле та сьогодення..

Один із найулюбленіших прийомів поета ‑постійні зіткнення реального й ідеального, високого й ницого, вічного й минущого. Саме використання його часто-густо стає передумовою народження відшліфованих словосполучень, влучних узагальнень: «Жорна часу перемелюють все: // Княжий гонор і жебрацьку торбу»; «Хто палко любить ‑ той завжди страждає»; «І спішимо. І не встигаєм».

Микола Боровко дивиться на світ крізь магічний кристал естетики рідного краю, живе його традиціями та культурою, оберігає й випрозорює душу народною етикою. Вірші автора, ніби зігріті теплом латаної-перелатаної  куфайки, збереженої ще із незабутніх шістдесятих роківминулого століття, аж випромінюють доброту й сердечність, щирість і лагідність.

Вивіреність поетичної форми, прозорість метафоричних сполук, витонченість епітетів - такий сьогодні Микола Боровко. Майстер класичної форми, який поринає в магію рідної мови з вірою в те, що читачі адекватно сприймуть письмена душі, яка, відкрита для світу, любить усе суще й нічого не забуває. Його рондель ‑це видатний вклад у розвиток сучасної української, європейської та світової літератури.

 

З подання видавництва «Генеза»

х х х

Національна Спілка письменників України представляє поетичну книжку Миколи Боровка «П'ятсот миттєвостей» на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2019 року в номінації «Література».

Нова книжка Миколи Боровка «П'ятсот миттєвостей» ‑ унікальне явище в сучасній українській поезії і не тільки українській. Автор послідовно впродовж усього творчого життя (понад сорок років) утверджує й розвиває на національному ґрунті давню класичну форму вірша ‑ рондель, який виник у Франції ще за середньовіччя. Усталена тринадцятирядкова структура під пером Миколи Боровка наповнюється глибоким змістом, видозмінюється, виграє всіма барвами рідного слова, засвідчує, що повтори рядків у ронделі суголосні приспівам-рефренам українських народних пісень.

Книжка Миколи Боровка «П'ятсот миттєвостей» ‑ перша й до сьогодні єдина в українській поезії цілісна збірка різновиду ронделів, де їх 500. Це видання стало вагомим етапом багаторічних шукань автора в царині рідкісної класичної форми, його значною перемогою на теренах послідовного протистояння жанрово-строфічній розхристаності нашої лірики й помітним внеском до набутків сучасного віршотворення. Своєрідне зібрання творів із трьох злютованих воєдино канонічних строф засвідчило значущий етап життєвої й творчої зрілості автора. Воістину аристократичний рондель для нього ‑ поетична доля, той магічний кристал, який протягом років і років дає змогу по-своєму побачити навколишню дійсність, народне життя, його історію, відтворити образним словом нескінченні зміни й переливи вічного часопростору.

Микола Боровко пише свої твори під небокраями рідної землі. Звідти бачиться далеко ‑ і в минуле, і в майбутнє. Бачиться минуле народу й свого роду, його солона доля й світла душа. Це не перебільшення, а природна для Миколи Боровка система історичних та моральних координат. Система широкомасштабна, вивірена й виболена. У ній відбивається вміння і передати сутність давніх подій, і випрозорити високі ідеали, і побачити крізь тумани безпам'ятства одвічну красу, перед якою слід завжди благоговіти. Саме на цьому наголошує автор, коли вимальовує образ «сивої церкви» й возносить велике таїнство ‑ народження сина. Того сина, який може почути посвист половецького списа й вловити ходу історії. Заглиблення у її різнорідні шари так само органічне, як і занурення у власне дитинство.

Ліричний герой книжки «П'ятсот миттєвостей» мовби тримає в чутливих пальцях золоту нить, яка, єднаючи різні епохи, веде до правитоків українства й українськості, їхньої неопалимої купини, тих стежок, на яких народ пролив не одну краплю крові. І тут постає ще один священний символ ‑ калина, яка розквітає під Києвом. Розквітає донині відтоді, як варязький конунг Олег став правити полянською землею. Згадуються в творах Миколи Боровка і Скіфія, і Аскольд, і ордища завойовників на Альті, і хитромудрі хозари... Висновок однозначний, стрілою спрямований проти новочасних манкуртів: «Перевеслами пам'яті дні перевито». Оповідь про них така українна, що душа виповнюється ясним степовим сонцем.

Возвеличення рідної землі і людини на ній ‑ перший, ще з минулого століття, і нині незмінний мотив у творчості поета. А другий ‑ несприйняття, заперечення, осуд руйнівного начала, опір нищенню краси й гармонії. У віршах Миколи Боровка домінує то мудра споглядальність («Всі кольори я душею сприйму»), то прохоплюються заклики чи самоспонуки («Сприймай цей світ відвертим і мінливим»), то зблискує щире зізнання: «Пручаються слова»... Усе це ‑ лише окремі грані світу, витвореного пам'яттю, уявою й любов'ю Миколи Боровка.

Чільне місце в книжці посідають роздуми про рідну мову, її життєпис, невичерпні скарби, долю й недолю. Автор, маючи в постійному запасі великий талант щирості, з року в рік, від збірки до збірки звертається до світочів духовності, зокрема до Шевченка, Франка та Павла Чубинського. Так, глибинним щемом перейнятий вірш «Лист Тараса Шевченка братові Івану». З ним перегукується рондель «Шевченко у Борисполі». Твори про світочів духу - то і твори про Україну, її минуле та сьогодення

Один із найулюбленіших прийомів поета ‑ постійні зіткнення реального й ідеального, високого й ницого, вічного й минущого. Саме використання його часто-густо стає передумовою народження відшліфованих словосполучень, влучних узагальнень: «Жорна часу перемелюють все: // Княжий гонор і жебрацьку торбу»; «Хто палко любить ‑ той завжди страждає»; «І спішимо. І не встигаєм».

Микола Боровко дивиться на світ крізь магічний кристал естетики рідного краю, живе його традиціями та культурою, оберігає й випрозорює душу народною етикою. Вірші автора, ніби зігріті теплом латаної-перелатаної куфайки, збереженої ще із незабутніх шістдесятих років минулого століття, аж випромінюють доброту й сердечність, щирість і лагідність.

Вивіреність поетичної форми, прозорість метафоричних сполук, витонченість епітетів ‑ такий сьогодні Микола Боровко. Майстер класичної форми, який поринає в магію рідної мови з вірою в те, що читачі адекватно сприймуть письмена душі, яка, відкрита для світу, любить усе суще й нічого не забуває. Його рондель ‑ це видатний вклад у розвиток сучасної української, європейської та світової літератури.

 

З подання Національної Спілки письменників України

 

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA