Офіційний веб-сайт

Книга «То – біла гарячка Росії»

Автор(-и): Михайло Пасічник / Розділ: Література

 

Книга «То – біла гарячка Росії», видавництво ФОП «Євенок О.О.», м.Житомир, рік видання: 2015, автор: Михайло Пасічник.

Висунуто Національною спілкою письменників України.

 

Книга поезій «То – біла гарячка Росії» Михайла Пасічника

 

Михайло Пасічник прихильник «чистої поезії», тобто такої, яка спирається передусім на духовні імпульси та обирає своїм об’єктом образне слово, оригінальне поєднання образів, здатних вразити мої естетичні почуття вираженим настроєм, цікавою думкою, гармонійним ладом, здивувати Словом.

У давнину, судячи із теоретичних роздумів про мистецтво слова-поетик, об’єктом поезії мали бути речі виняткові і приємні. Відтак їх поетичне омовлення повинно було б викликати особливі, приємні враження у тих, хто чув або читав поетичні рядки. З часом тематичний обшир поезії нескінченно зріс. Набуло ваги те, чи зуміє поет побачити об’єкт своєї творчої уваги у незвичайному ракурсі, відкрити його насамперед для себе і для своїх читачів. Автор вважає, що поезія‑ невіддільна частка світу, природи, людського духу, культури, водночас вона самодостатня і самоцінна, їй чужа кон’юнктура і якийсь «інтерес». Поезія не має жодної практичної мети і користі. Поетичний твір пишеться не обов’язково для чогось: він з’являється здебільшого тому що.

Вірші Михайла Пасічника являють собою рефлексії, пов’язані з війною, яку уже більше року Росія веде проти України. Отже, наяву ‑ політичний, соціологічний, історико-національний аспект книги.

Вчитуючись у схвильовані, рвучкі, пронизані болем і спрагою історичної справедливості рядки, переконуєшся у тому, що і для такої віршотворчості є час, актуальна перспектива. Пригадуються сатирично загострені, розкуті, насичені гнівом до соціальної і національної кривди твори Тараса Шевченка, філософські роздуми про долю свого народу у поемах і віршах Івана Франка, потрясаючі глибинним осмисленням самотньої людини у спотвореному радянському соціумі поетичні спалахи Василя Стуса. Стає зрозумілим, чому Михайло Пасічник взявся за важливу сьогодні тему, присвятивши цьому цілий цикл творів, які і склали його унікальну у сучасній українській поезії книгу. Звичайно, про події російсько-української війни ще будуть написані художні твори, але унікальність цієї книги у тому, що вона створена по свіжих слідах пролитої крові, нещадних смертей, нищівних руйнувань і пожеж, плачів матерів і дружин та мовчазної скорботи дітей, які втратили своїх молодих батьків. Ці написані Михайло Пасічником твори існують сьогодні у просторі війни ‑ не так у скаламученому вибухами і пострілами просторі, як в обширі людського духу, який сколихнуло перший раз після того, як на українській землі закінчилася Друга світова війна.

 

 

З подання Національної спілки письменників України

Коментарі

То – кривавий наш урок...

(на збірку поезій Михайла Пасічника "То – біла гарячка Росії")
/
А ми все сперечалися... До крику, до хрипоти. Іноді й до образ доходило... На когось, бо самим нам зась було кого-небудь зневажати. Адже ми до лиха виховані, делікатні та ще й надміру романтичні. Ми настільки швидко звикаємо до очевидного, що зовсім не бажаємо бачити всіх неймовірних підлот, котрі власне й спричинили всі ті мерзенні фактажі...
Окремі тверезі голоси правдивим пустельним гласом замріяним дурням видавалися, і повільно в загальному благодушші в’язли. Увесь здоровий глузд благенький пієтет переважав: "Спільне коріння... сотні років разом... було ж і багато доброго у нас... таких висот у науці досягли... а яка потужна література...".
Нічого не вдієш, русофільство тепер неодмінно з українофобією в ногу йти має – іншого не дано. А ми й досі дивуємося, звідкіля стільки гиді там, на Сході, взялося, коли під боком шушваль вельми комфортно себе почуває.
Обпийтесь брому, таваріщі, а ні – власним глупством поперхніться!
Ех, Концевича немає... То пусте, що він, зважаючи на вік і досвід, не став би довгих нотацій "старшому брату" читати, але й нізащо не полінувався б держимордою в свічадо "мерського чудака"* ткнути, хоча й добре всю марноту горборівняння усвідомлював, а таки дещо з того великодержавного убозтва обов’язково світові явив би на історичному, та й власному досвіді відпочаткову агресивну природу ненаситної орди продемонстувавши...
Що ж, Росія – хвора, це очевидно, і Михайло Пасічник абсолютно точно діагноз встановив.
Дивиться світ крізь оптичні приціли,
Грається знову з вогнем ідіот.
Пафосні значення втратили цінність –
Дружня держава,
Братній народ...

Людству реально загрожує Третя,
Світ наш укотре стоїть на межі...
Першопричини шукати не треба –
Першопричина в причинній душі.
(Першопричина...)

Ба, більше того, напрочуд оригінально і як завше талановито симптоми того чи не хронічного, бува, захворювання описав. Сумна картина вийшла, як на позір, але ж не ми ту смертельну бацилу росіянам прищепили. Вони її з молоком матері в себе увібрали, тому й за визначенням здоровими уже не можуть бути. І чи ж дивуватися з того, що гуманізм їм підозрілий, щирість – сумнівна, відвертість – протипоказана? Зате з лихвою у тій тмутаракані тотального хамства, згубних заздрощів і якогось правдиво вселенського лицемір’я. До краю розбещені своїм лжемесіанством, вони не здатні на жодну продуктивну дію, а лише на «реалізацію руйнації».
"В Росії немає роботи,
Тому я пішов убивать..."
(Знайди їм роботу, Росіє!)

Достатньо лише цього одкровення одного з "рєвнітєлєй русскаво міра", щоб зрозуміти: це не останній наш кривавий урок, адже сіяти смерть багато легше, ніж життя плекати. Тим паче, що й держава їхня зовсім у будівничих не зацікавлена. Вона так само важко хвора, а, як відомо, державна паранойя, як і будь-яка болячка, теж свої фази має.
Приходять вони, як непрохані гості,
Здобутки усі заокруглюють в нуль,
Ніхто не уникне осінніх загострень –
Хвороб і стосунків, снарядів і куль...
(Осінні загострення)

...На жаль, сусідів не обирають, тому дуже хочеться вірити, що колись постане зовсім інша Росія. Без білої гарячки і без постімперського синдрому – здорова, привітна, напрочуд толерантна і... велика. То не біда, що вона нарешті в кордонах колишнього Володимиро-Суздальського князівства устаткується. Давно ж відомо, що не розмірами територій велич держави вимірюється.
І збірка Михайла Пасічника поза сумнівом свою позитивну роль відіграє, адже вірно поставлений діагноз – то запорука успішного лікування.

*чудь і меря – племена, праоснова московитів

Григорій Цимбалюк,
письменник, учасник АТО

08.11.2015 року

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA