Офіційний веб-сайт

Книга «Сологолос»

Автор(-и): Василь Рябий / Розділ: Література, публіцистика, журналістика

Книга «Сологолос», автор Василь Рябий, видавництво «Писаний камінь», рік видання: 2015.

Висунуто Івано-Франківською обласною організацією Національної спілки письменників України.

 

Книга «Сологолос» Василя Рябого

 

Книзі Василя Рябого нема аналогів в сучасній українській літературі. 828 сонетів несуть міру традиції і новацій в поетичному пізнанні світу і людини, автор високо підносить слово, його вклад в український сонетарій сьогодні чи не найвагоміший.

Слово Василя Рябого миротворче, будуюче і, підіймаючись до рівня молитви, до високості, поет творить його, щоб втілити високий принцип артизму. Його відрізняє зріла філософська виваженість, ґрунтована на глибокій рефлексивності та надтонкому чуттєвому проникненні в екзистенційну неповторність прожитої миті, неповторну магію сонетних ансамблів, що цілком відповідає професійним і читацьким запитам.

Тематичний пласт вінків сонетів Василя Рябого найрізноманітніший, але наскрізним, домінуючим є філософське осмислення світу і себе у ньому. Але зроблено це з особливою інтонацією, де поєднані абстрактні візії із конкретним соціальним контекстом, а інтимні почуття зливаються у космічній музиці слова, його універсальному звучанні. Тут маємо поєднання найрізноманітніших асоціативних напластувань ‑від фольклорного орнаментування і образності через біблійний асоціативний ряд до величного цивілізаційного тла з його алюзійним, культурним, соціальним нашаруваннями.

Василь Рябий вдається й до експериментування із формою слова. Маємо тут паліндромію, звукову гру. Такого рясного новотворення, яке би було органічним і вписувалося у композиційний і змістовий каркас сонетів, рідко можна зустрічати в українській поетичній практиці.

Книга сонетів Василя Рябого «Сологолос» (2015 р.), як і попередня «Жалоколаж» (2006 р.), ‑ це формальний експеримент, помножений на досвід, що дав несподівано високий поетичний результат. Маємо яскравий і талановитий успіх поетичної мови. Вже це одне робить книгу Василя Рябого явищем в сучасній українській поезії, а її автор стає одним із найколоритніших творців.

Поет, доктор філології Київського Національного університету імені Т.Шевченка Анатолій Мойсієнко, досліджуючи сонетарій України, зауважив, що «власний принцип послідовності, цікаву композиційно-образну побудову пропонує Василь Рябий у малому вінку сонетів». Такої ж високої оцінки здобулися сонети Василя Рябого у слові Олекси Різниченка, Петра Перебийноса, Михайла Слабошпицького, Анатолія Кичинського, Володимира Базилевського та ін. творців українського поетичного слова.

Василь Рябий ‑неперевершений новатор не тільки за формою, а й за змістом. Власне він, як ніхто інший, виявляє тут виняткову цільність. У нього своя архітектура. З надійним підмурівком. З міцною кладкою. З ажурною колонадою. Радує око і серце філігранне плетиво веселкових вінків поета. Причому не тільки сонетарних. Тут що не твір, то відкриття. Як-ось нововинайдений вірш-вінок.

Стримано суворий стиль рядків у сонеті повного чи малого, витвореного ним вінка, як і мегавінка з текстами по вертикалі та горизонталі, ерудиція через «чутливі третє око й третє вухо» дають не позірне ‑живе чуття і самовиявлення, притягує силою «руху» слова та силою таланту.

Поета треба час від часу перечитувати. Його нюанси перегуку, граней слова набувають окрилености «чистого мистецтва», в основі якого рафінований неологізм, тенденція благословити сутність слова, викристалізувати його ззовні і згармонізувати глибинно класичною формою ‑ зеровською, дещо різьбленою, а дещо кострубатою з мотивом протистояння й ліричної інтриги.

Пронизливі лінії символізму, натяки на Шеленгівське поривання до Абсолюту, «тайнописом сподівань» В.Рябий між «злотоправдою чужих і рідних» сплітає незвичні неологізми. Він відкривається завжди «за фасадою» і жде, коли йому «напише долю часовітер», адже він той, «хто живе для літер». І цей «хто» ‑улюблене слово поета. І цього «хто» треба побачити, хоча б на мить. Бо його природа, в якій мистець існує, невловимо й світиться на світанні «метеликом ранкової краси».

Його «цвітопис», «живознак» ‑це самозамкнутий ліричний організм. Організм з незвичайних слів, лексем, що одночасно мають декілька значень, але прості за семантикою. Його символічне й ліричне почування ангажує цілком нову значеннєву потенцію синтакси, а відтак і слова через метафізичне буття: «Куди ідеш від мене, тишо, // минаючи відлуння осяйні?».

Відлуння синтаксичних видив безгранні у поета, імлисті, часто безтілі. Зображені «на дзеркалі води», мов «наймокріші акварелі».

Вочевидь з цих «сяючих кутів» поет «читає світ на павутинці» і зводить «хату із листя», де б «стеблини пахли сонцем золотистим, // а синя глина ‑ річкою дощу, // в якій я із планетою лечу».

У поета вже виходила збірка «Жалоколаж» ‑ назва теж паліндромна, сонетних вінків 30. Хто тільки тоді не дивувався! Автор не тільки музикує словом, а й розширює межі асоціативного світосприйняття. Сто вінків сонетів від одного автора під обкладинкою однієї поетичної збірки-аналога так і не знайшов ніхто. Очевидно, і не знайде. Сто натхненних вінків сонетів ‑ не статистичний факт, а поезія найвищої проби.

Підсумувати характеристику сонетів Василя Рябого варто словами Романа Кудлика: «Сологолос» неможливо не почути в хорі поетичних голосів і не віддати належне його автору. За всіма ознаками ця книга є поетичним явищем в літературі.

 

З подання Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України.

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA
Введіть будь ласка симовли зображені на малюнку, щоб додати коментар.
Фото Капча
Введіть символи, які показані на зображенні.