Офіційний веб-сайт

Книга «Синє яблуко для Ілонки»

Автор(-и): Любов Пономаренко (Кириченко) / Розділ: Література

Книгу «Синє яблуко для Ілонки» Любові Пономаренко (літературне агентство «Піраміда», 2012 р., м. Львів) висунуто Національною спілкою письменників України.

 

Книга «Синє яблуко для Ілонки» Любові Пономаренко

 

Любов Петрівна Пономаренко (Кириченко) вважається однією з сучасних самобутніх українських письменниць, майстром неоімпресіоністської новели. На думку літературознавців, її проза яскрава, густа, образна, лаконічна і вишукана за формою. Письменницю, за влучним порівнянням критиків, називають синім дивом української новелістики.

Книга Любові Пономаренко «Синє яблуко для Ілонки» отримала визнання експертів рейтингу «ЛітАкцент року-2012» як одна з кращих книжок третього кварталу поточного року. Спеціалісти охрестили стиль письменниці «сув’яззям бутового і споминального», «симфонією настрою», «символіко-психологічним письмом». «Це гарна книжка, з неї вчишся не гучності, а гідності. Є такі книжки у світі, однак так мало їх у нас», ‑ зазначав експерт рейтингу, головний редактор літературного журналу «Кур’єр Кривбасу» Григорій Гусейнов.

Імпресіоністські засоби ‑ основа індивідуального стилю Любові Пономаренко. Більшу частину збірки складає сюжетна новелістика про любов, зраду і обман, втрату, відповідальність, конфлікти і зв’язок поколінь, уроки історії, злочин і кару або безкарність, несправедливість чи справедливість долі... Одне слово, про життя. А ще ‑ про самотність, потребу в ній чи відчайдушні спроби подолати її. Останню тему авторці вдається реалізувати послідовно цікаво: то вибираючи побутові сучасні («Голуби на дзвіниці», «Дерево облич», «Півцарства за сльозу», «Навпроти, по той бік вулиці», «Портрет жінки у профіль з рушницею», «Почують тебе сніги» тощо) чи історичні («Не кидай мене самого в полі») декорації, то заграючи з реальністю і часом, містично переплітаючи світ живих і мертвих («Дерево облич», «Нічого не трапилось»), то запрошуючи до світу химерних алегорій («Земляне серце») та сюрреалістичних видив («Дві в колодязі», «До схід сонця в тютюновім магазинчику»). Та варто зауважити, що таких «несподіванок» у книжці обмаль. У гонитві за різним читачем авторка повсякчас змінює правила гри і відкриває шлюзи мелодраматизму.

Одним з улюблених прийомів Любові Пономаренко можна вважати умовчання. Сюжетні оповіді письменниці ‑ окремі епізоди, з яких, урешті, й постає історія. Вочевидь, уривчастість нарації, на думку авторки, ‑ дуже вдячний хід у залученні читача до співавторства. Відтак із тексту в текст доводиться збирати новий трагічний житейський пазл із надією на оптимістичний поворот. Щоправда, іноді читач почуває себе непроханим гостем, який з увічливості мусить переглядати цілу купу фотокарток із невідомими і малоцікавими людьми, історії яких нам оповідають.

 

Твори Любові Пономаренко друкувалися в багатьох газетах і часописах, видавалися в колективних збірниках та антологіях, зокрема в антології української «жіночої» прози та есеїстики другої половини XX‑ початку XXI століття (авторський проект Василя Габора) «Незнайома антологія» (Львів, 2005) за кордоном ‑ в Німеччині та Японії, в альманасі «Біла альтанка» (Полтава, 1996).

Вона є автором книг новел, оповідань та повістей «Тільки світу» (Київ, 1984), «Дерево облич» (Київ, 1999), «Ніч у кав’ярні самотніх душ» (Миколаїв, 2004), «Портрет жінки у профіль з рушницею» (Київ, 2005).

Любов Пономаренко лауреат літературних премій: міжнародної імені Олеся Гончара (2000), всеукраїнської «Благовіст» (1998) та обласної імені Панаса Мирного (2005). У Національній спілці письменників України з 1987 року. 

Коментарі

Образна і лаконічна новелістика, самобутність, колоритність індивідуальністі, - творчість достойнa національної нагороди.

Лише зовні новели Любові Пономаренко - сучасний матеріал. Насправді вік їхній - тисячоліття. Там - таїна українського люду - роду, там - важка доля наша. Треба дуже знати й любити наш народ, щоб так писати. Імпресіонізм Любові Пономаренко має щось від нашої глибинної містики, а вона вічна.

Проза Любові Пономаренко самобутнє явище в сучасній українській літературі. Мова письменниці заворожує відкриттям незвичайного в нібито звичайному. Не так багато знайдемо в сучасному літературному потоці авторів, які вміють лаконічно, стисло сказати те, що, здавалося б, невимовне.Читач хоче продовжувати й думку, й художньо-словесні образи, щоразу повертатися до них, щоб відкрити нові грані оригінальної авторської розповіді. Показово, що в програма загальноосвітньої середньої школи передбачає знайомство сучасних учнів із новелістикою Любові Пономаренко. Бо такі твори вчать мислити, виховують мовно-естетичні смаки читачів. Творчість Любові Пономаренко заслуговує на відзначення почесною Національною премією імені Тараса Шевченка.

Творчість Любові Пономаренко - самобутнє явище в українській літературі й культурі. Симфонічністю змісту й стилю вразила мене нова книга письменниці. З моїми враженнями про "Синє яблуко для Ілонки" можна ознайомитися у статті "Симфонічне нуртування таланту" http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=2694

Творчість Любові Пономаренко вивчається в курсі української літератури у 7 класі і є дуже вдячним матеріалом для методичної творчості вчителя-словесника. Розробки уроків за новелою "Гер переможений" неодноразово ставали призерами конкурсів педмайстерності обласного та державного рівня. Діти з величезним інтересом відкривають для себе творчу лабораторію нашої землячки; на Полтавщині проводяться учнівські конкурси ілюстрацій до оповідань Любові Пономаренко, готуються науково-дослідні роботи для МАН. Знаю Любов Петрівну не одне десятиліття. Вона керувала літстудією при редакції газети "Гребінчин край" і виховала багатьох майстрів слова. Вважаю, що автор книги "Синє яблуко для Ілонки" заслуговує на присудження національної премії.

Новелістика Любові Пономаленко броститься вістками з нетутешнього світу-явленого і зникомого, впізнаваного і пощезлого. Він, світ її дивних новель, таких розпачливо-оптимістичних у беззахисній своїй правдивості - поряд, на відстані пів-поруху, пів-кроку, але ж як лячно ступити туди і перейти межу, бо спаде на тебе єпіфанія стовпом осяянним, і полишиш ти всі свої звичні кубельця й сховки, зійдеш з обшарпаної електрички десь побіля Гребінок, простуючи глевкими полями і правдоньку шушукающий.А де вона?-хіба у надвечірньому світлі причілкових вікон, за якими - чиясь самота, саме та, яку й ти переживав був, а тепер лише згадалося...Тут достоту за Римаруком - легкі вуста письма, коли аркуш стає вітрилом, а рядки - птахами піднебесними.

Першу книгу Любові Пономаренко «Тільки світу» я прочитав ще на початку далеких вже 80-х років. Вона відразу вразила мене своєю самобутністю, іконописно вимальованими образами. Сам для себе ширше відкрив не вельми знайомий мені, городянину, світ українського села. І не якийсь там сусальний чи колгоспно-ідейно-правильний, а живий і тонкий, як оголений нерв.
Після цього я постійно слідкував за творчістю цієї талановитої української письменниці. Знайомився з новими творами, повертався до давно прочитаних. Вже та перша книга варта того, щоб залишити помітний слід в українській літературі, бо написана вона майже на зламі епох. Вже тоді українське село починало болюче вмирати, незважаючи на переможні реляції брежневсько-горбачівських часів. Любов Пономаренко встигла намалювати свою Атлантиду, бо багато з її неповторних, колоритних героїв таки загинули попід ганделиками і самогонними «точками». Їх згубила безвихідь, особливо у страшні 90-ті роки. На їх місце прийшло нове покоління. Дуже хотілося б, щоб до їх сердець і засмічених дешевизною онлайн розумів змогли достукатися такі прекрасні художні твори.
І підстави, щоб достукатися, є. Поряд із цілком реалістичними, книги Любові Пономаренко сповнені творами фантасмагоричними. Перш ніч морочити голову часто-густо дешевим американським фентезі, я порадив би юним почитати такі оповідання і новели письменниці, як «Помри зі мною», «До схід сонця у тютюновому магазинчику», «Дерево облич» та багато інших, які, до речі увійшли до останньої збірки Любові Пономаренко, яка номінується на Шевченківську премію. Прочитайте і ви опинитеся у чудернацькому світі, де з вами розмовляють не лише люди, а й ящірки, дихає жива земля, а світ снів, змішаних із реальністю вабить до себе. Найнесподіваніші заголовки і кінцівки творів тримають постійну інтригу. Або кінцівки начеб і зовсім нема. Ви щось не зрозуміли? Не шукайте у письменниці легкої писаної «жуйки» - вона вчить вас мислити і фантазувати. Я захоплювався і захоплююсь творами таких метрів сайєнс фікшн, як Роберт Шеклі, Айзек Азімов. У творах Любові Пономаренко я знайшов не менш захопливі і оригінальні повороти сюжетів.
Серед найновіших творів, що увійшли до збірки «Синє яблуко для Ілонки» - повість «Нехворощ». На мою думку це - вершина із усього написаного письменницею. Це саме життя, виписане без прикрас, не лише з великим талантом, а щиро до останку, небайдужо у кожному рядку.
Я вважаю, що такі письменники, як Любов Пономаренко, є скарбом нашої великої нації, яких треба друкувати великим накладом, пропагувати і відзначати найвищими літературними преміями.

Приємно, що серед претендентів на Національну премію 2013 року бачити свою землячку та колежанку по Ніжинському педагогічному інституту Любов Пономаренко. Пам’ятаю її перші кроки у велику літературу. Вона їх зробила ще в Ніжині, а якщо бути ще точнішою, то в своєму рідному селі Іванківці Срібнянського району Чернігівської області. Адже студенткою вона мала вже досить вагому публікацію – її вірші (а все починалося саме з поезії) були видрукувані в доволі поважному колективному збірнику творів найобдарованіших школярів України. А на літературній студії інституту, якою тоді керував член Спілки письменників України літературний критик Павло Олександрович Сердюк, Любов Кириченко (Любов’ю Пономаренко вона стала дещо пізніше) незмінно була серед фаворитів.
З прозаїком Любов’ю Пономаренко я познайомилася вже багатьма роками пізніше і була просто вражена творчістю знайомої і водночас незнайомої мені авторки. Її самобутні, просто неперевершені новели й оповідання, написані яскраво, густо і соковито. Світ героїв Любові Пономаренко балансує на грані реального та ірреального. І цей світ мене як читачку і захоплює, і дивує, і проймає. Своєрідне світосприйняття та містика авторки налаштовують читача дивитися та сприймати життя й проблеми, порушені у творах, по-особливому, намагаючись і собі відчувати довкілля та знайомих і незнайомих людей по-інакшому.
Проза письменниці переважно сюжетна, глибоко психологічна і містка, а водночас лаконічна. Лаконізм – річ надзвичайно важлива і позитивна, якщо зважати на невпинність та нестримність сучасного життя в сув’язі з нетерплячістю і поспіхом молодого читача, якого ми так прагнемо долучити до читання книжок.
Не хочу забирати багато часу своїм «опусом», адже для цього є літературні критики, які сказали і, сподіваюся, скажуть ще чимало компліментів на адресу моєї талановитої землячки. Я ж хочу лише з великим задоволенням та вдячністю підтримати рішення Національної спілки письменників України про висунення книжки «Синє яблуко для Ілонки» Любові Пономаренко на здобуття такої поважної премії, привітати з цим авторку та побажати їй перемоги.

твори Любові Пономаренко належать до таких, які хочеться читати неєдиноразово і щоразу знаходиться що, що торкає і вражає найпотаємніші куточки душі. ЇЇ творчість варта найвищої національної нагороди!

Читаєш новели і ніби проживаєш заново деякі моменти зі свого життя. Політ авторської уяви такий стрімкий, що не дає занудьгувати ні на мить. «Синє яблуко…» достойне нагороди.

Першу книгу Любові Пономаренко «Тільки світу» я прочитав ще на початку далеких вже 80-х років. Вона відразу вразила мене своєю самобутністю, іконописно вимальованими образами. Сам для себе ширше відкрив не вельми знайомий мені, городянину, світ українського села. І не якийсь там сусальний чи колгоспно-ідейно-правильний, а живий і тонкий, як оголений нерв.
Після цього я постійно слідкував за творчістю цієї талановитої української письменниці. Знайомився з новими творами, повертався до давно прочитаних. Вже та перша книга варта того, щоб залишити помітний слід в українській літературі, бо написана вона майже на зламі епох. Вже тоді українське село починало болюче вмирати, незважаючи на переможні реляції брежневсько-горбачівських часів. Любов Пономаренко встигла намалювати свою Атлантиду, бо багато з її неповторних, колоритних героїв таки загинули попід ганделиками і самогонними «точками». Їх згубила безвихідь, особливо у страшні 90-ті роки. На їх місце прийшло нове покоління. Дуже хотілося б, щоб до їх сердець і засмічених дешевизною онлайн розумів змогли достукатися такі прекрасні художні твори.
І підстави, щоб достукатися, є. Поряд із цілком реалістичними, книги Любові Пономаренко сповнені творами фантасмагоричними. Перш ніч морочити голову часто-густо дешевим американським фентезі, я порадив би юним почитати такі оповідання і новели письменниці, як «Помри зі мною», «До схід сонця у тютюновому магазинчику», «Дерево облич» та багато інших, які, до речі увійшли до останньої збірки Любові Пономаренко, яка номінується на Шевченківську премію. Прочитайте і ви опинитеся у чудернацькому світі, де з вами розмовляють не лише люди, а й ящірки, дихає жива земля, а світ снів, змішаних із реальністю вабить до себе. Найнесподіваніші заголовки і кінцівки творів тримають постійну інтригу. Або кінцівки начеб і зовсім нема. Ви щось не зрозуміли? Не шукайте у письменниці легкої писаної «жуйки» - вона вчить вас мислити і фантазувати. Я захоплювався і захоплююсь творами таких метрів сайєнс фікшн, як Роберт Шеклі, Айзек Азімов. У творах Любові Пономаренко я знайшов не менш захопливі і оригінальні повороти сюжетів.
Серед найновіших творів, що увійшли до збірки «Синє яблуко для Ілонки» - повість «Нехворощ». На мою думку це - вершина із усього написаного письменницею. Це саме життя, виписане без прикрас, не лише з великим талантом, а щиро до останку, небайдужо у кожному рядку.
Я вважаю, що такі письменники, як Любов Пономаренко, є скарбом нашої великої нації, яких треба друкувати великим накладом, пропагувати і відзначати найвищими літературними преміями.

Григорій Гусейнов — про книгу Любові Пономаренко «Синє яблуко для Ілонки»: "Але все це передмова, бо моя сьогоднішня втіха – те, що експертна група «ЛітАкценту» в третьому кварталі однією з кращих книжок назвала збірку «Синє яблуко для Ілонки» Любові Пономаренко (Львів, «Піраміда»). Спеціалісти охрестили стиль письменниці «сув’яззям бутового і споминального», «симфонією настрою», «символіко-психологічним письмом». Все це так. Правда. Це гарна книжка, з неї вчишся не гучності, а гідності. Є такі книжки у світі, однак так мало їх у нас".Цитата за джерелом: http://litakcent.com/2012/10/18/lidery-tretoho-kvartalu-litakcent-roku-2...

З відгуком на книгу "Синє яблуко для Ілонки" можна ознайомитися на "Літакценті":
http://litakcent.com/2012/07/25/zhytejski-shkicy-dlja-intelektualiv/

Першу книгу Любові Пономаренко «Тільки світу» я прочитав ще на початку далеких вже 80-х років. Вона відразу вразила мене своєю самобутністю, іконописно вимальованими образами. Сам для себе ширше відкрив не вельми знайомий мені, городянину, світ українського села. І не якийсь там сусальний чи колгоспно-ідейно-правильний, а живий і тонкий, як оголений нерв.
Після цього я постійно слідкував за творчістю цієї талановитої української письменниці. Знайомився з новими творами, повертався до давно прочитаних. Вже та перша книга варта того, щоб залишити помітний слід в українській літературі, бо написана вона майже на зламі епох. Вже тоді українське село починало болюче вмирати, незважаючи на переможні реляції брежневсько-горбачівських часів. Любов Пономаренко встигла намалювати свою Атлантиду, бо багато з її неповторних, колоритних героїв таки загинули попід ганделиками і самогонними «точками». Їх згубила безвихідь, особливо у страшні 90-ті роки. На їх місце прийшло нове покоління. Дуже хотілося б, щоб до їх сердець і засмічених дешевизною онлайн розумів змогли достукатися такі прекрасні художні твори.
І підстави, щоб достукатися, є. Поряд із цілком реалістичними, книги Любові Пономаренко сповнені творами фантасмагоричними. Перш ніч морочити голову часто-густо дешевим американським фентезі, я порадив би юним почитати такі оповідання і новели письменниці, як «Помри зі мною», «До схід сонця у тютюновому магазинчику», «Дерево облич» та багато інших, які, до речі увійшли до останньої збірки Любові Пономаренко, яка номінується на Шевченківську премію. Прочитайте і ви опинитеся у чудернацькому світі, де з вами розмовляють не лише люди, а й ящірки, дихає жива земля, а світ снів, змішаних із реальністю вабить до себе. Найнесподіваніші заголовки і кінцівки творів тримають постійну інтригу. Або кінцівки начеб і зовсім нема. Ви щось не зрозуміли? Не шукайте у письменниці легкої писаної «жуйки» - вона вчить вас мислити і фантазувати. Я захоплювався і захоплююсь творами таких метрів сайєнс фікшн, як Роберт Шеклі, Айзек Азімов. У творах Любові Пономаренко я знайшов не менш захопливі і оригінальні повороти сюжетів.
Серед найновіших творів, що увійшли до збірки «Синє яблуко для Ілонки» - повість «Нехворощ». На мою думку це - вершина із усього написаного письменницею. Це саме життя, виписане без прикрас, не лише з великим талантом, а щиро до останку, небайдужо у кожному рядку.
Я вважаю, що такі письменники, як Любов Пономаренко, є скарбом нашої великої нації, яких треба друкувати великим накладом, пропагувати і відзначати найвищими літературними преміями.

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA
Введіть будь ласка симовли зображені на малюнку, щоб додати коментар.
Фото Капча
Введіть символи, які показані на зображенні.