Офіційний веб-сайт

Книга «Побачення з собою»

Автор(-и): Анатолій Ненцінський / Розділ:

Книга «Побачення з собою»; автор: Анатолій Ненцінський.

Висунуто Хмельницьким обласним відділенням Українського фонду культури.

 

Книга «Побачення з собою» Анатолія Ненцінського

 

До другого видання книги «Побачення з собою» ввійшли вірші і поеми А.Ненцінського, написані впродовж 2014 - 2017 років, а також поема-фентезі, завершена в березні 2018 року. Викладені вони на папір нетрадиційно: не «в стовпчик» і без поділу на строфи. У такому ж форматі ‑ й поезії, вибрані з ранніх збірок і відповідно доопрацьовані, а також фрагменти з роману у віршах. Чому саме так? Почуймо автора: «А якось посеред білого дня й на ті вірші, що були в молодих збірках надруковані, і які я зеленими назвав, з висоти похилого віку глянув... І сказали вони мені, що хочуть не «в стовпчик», а довгими оповідними рядками нести до читача те, що на душу їх авторові лягло. Із ста з лишком поезій, що в молодих збірках світ побачили, відібрав до книжки лиш тринадцять: не всі могли бути незаконно- маю на увазі Закони жанру ‑ народженими. Та ще й доопрацював ті молоді вірші старий автор (бо набив уже руку), то й дав їм у такий спосіб нове життя. У такій, може, й свавільній, але не силуваній оповідній манері виклав «Алгоритми від руки» - перший розділ цієї книжки...

І в другому й третьому розділах всі речі написані довгими, наче прозовими, але, смію думати, поетичними рядками». Небезпідставно сміс гак думати поет. Відомий літературний критик Ігор Фарина у рецензії на «Побачення з собою» стверджує: « І в повістях-поемах (отак по-своєму він означив жанр творів) і у «чистих» поемах Анатолій робить те, що до нього (якщо можете заперечити, то будь ласка) не робив ніхто: поєднує власне поезію з поезією в прозі ‑ і виходить вибухова суміш. Цитую:

... Вознісши очі до хрестів і дзвонів,   перехрестивсь... Душа у тілі аж...   На денце впали краплі дві солоні... І прочитав уголос Отченаш.

...Від церкви чоловік пішов до школи. Йдучи, подумки писав листа далекому, він аж у Торонто живе, другові про своє село: «Моє Нескорене населяють нині тисяча п'ятсот тридцять три християнські душі, Воно лежить... (та ні, стоїть!) на високих берегах річки Нереч...

Як стати очима за течією, праворуч височіють Козацькі Могили, ліворуч, аж до кордону з Росією, бовваніють терикони. Нереч протікає із Заходу на Схід і вже четвертий рік не впадає в своє, Азовське, море. На річці в тридцятих роках минулого століття ГЕС поставили. Перед самим кордоном. То вже четвертий рік вода, із турбін спадаючи, в землю входить: не хоче плинути по їхній, воріженьків наших, території...».

І.Фарина процитував фрагмент із поеми «У Чорному квадраті», що увійшла до другого розділу книги. У цьому ж розділі й поема «Голоси з Останніх Меж». Знаний поет, літературознавець, публіцист Іван Прокоф’єв у рецензії «То є правда...», опублікованій в газеті «Літературна Україна» (№ 47. 8. 12. 2016 р.), пише: «Це самодостатня художня модель еволюції людини та новочасного суспільства, протистояння між свідомою особистістю і психологією усередненої людини... Автор потужно використовує ретроспективні прийоми, переносячи читача з доісторичних часів у часи Хмельниччини, з київського Майдану в розгромлений, усіяний трупами Батурин, в урочище Гурби на Рівненщині часів Другої Світової війни... «Голоси...» читаються на одному подиху, залишаючи цілісне і глибоке враження.

Цей твір А.ІІенцінського ‑ високий взірець справді сучасної філософської поеми».

До третього розділу книги автор поставив повість-поему «А за річкою ‑ Руда» і поему-фентезі «Сенсація в Урочищі Гриба». Події ‑ і ті, що, як мовиться, мали місце, і відтворені уявою поета ‑ відбуваються па теренах географічної Волині, тому й розділ має назву «Волинь. Озорінь».

А ще (і це також особливість, прикметність стилю А.Ненцінського) в підзаголовку зазначено, що то не просто оповіді з уст персонажів творів ‑ Дмитра, Леонтія чи Якима ‑ а «одкровення від Дмитра, Леонтія, Якима...». Отже, за задумом автора, земляки, герої його творів, виповідають сокровенне, те, що віддавна тримали на денцях душ, але чекали і, нарешті, дочекалися пори, коли можна затаєне, наболіле передати людям...

Власне, й особливість, неординарність «Побачення з собою» в тому, що кожен твір цієї книги ‑ то не лише побачення автора з собою у молодому, зрілому, похилому віці...

Знаємо про картину Казиміра Малевича «Чорний квадрат», створену в 1915 році. Відомо й те, що з того часу і донині мистецтвознавці одностайно називають цей твір шедевром. А ось на одне питання: «В чому ж сила твору?» ‑ відповідей сотні... То й поет Ненцінський ризикнув додати до тих сотень ще й свою: посягнув на осмислення нашого буття із середини... чорного квадрата! Еге ж, на початку поеми він ставить свого ліричного героя у квадрат, який утворився на місці загибелі руського воїна в битві з хозарами в першій половині десятого століття, а потім той квадрат волею автора переміщується у часі й просторі аж до наших днів. Врешті стає дном одиночної камери, в якій поет Ненцінський зустрівся з ліричним героєм - поетом Сивим. Після діалогу з ним автор врешті зізнається читачеві: «Ось і рядок у Справу особову: Між Проминулим і Прийдешнім на межі гр-ну Н. дали побачення з собою у одиночній камері душі...».

Ліричний герой дає авторові константу:

«Несказанне, бач, сказалось... Ти ж бачив те, що й я, і думав так, як я: той ‑ досі між людей, і трохи лиш постарівсь і, бач; щоразу змінює ім'я... Іскаріотом був тоді... А нині вже несть йому числа у іменах. Ті в Межигір'ях, ті у Межипіллях... Як той сказав був ‑ кожному своє...А цей втече, як припече, в Севілью:

у нього замок власний там вже є...».

...і наказ:

«...А ти в собі сховавсь... Відмовка, бач-но: «Старість...» Виходь і говори, що є в душі! Хіба ж ти знаєш, скільки жить тобі зосталось? То йди в цей дощ... Кажи, волай, пиши! Не бійся тих, у краплених костюмах... Притягнуть? Буде суд? Еге ж... атож: у них немає праведного суду... А ти іди! Він проминальний, дощ...

Скажи, як є, отому: «Сучий сине!», а тому: «Награбоване віддай!» Та хай лишень із вуст твоїх не злине олжа і наклеп: сам Господь тобі Суддя».

 

Сповідальна книга Анатолія Пенцінського «Побачення з собою» варта того, щоб бути в ряду творів, висунутих на здобуття Національної премії України ім.Тараса Шевченка у номінації «Література».

 

З подання Хмельницького обласного відділення

Українського фонду культури

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA