Офіційний веб-сайт

Книга «Одкровення»

Автор(-и): Віталій Борисполець / Розділ: Література

Книга «Одкровення», автор: Віталій Борисполець, видавництво ВЦ «Академія», рік видання: 2012, м. Київ.

Висунуто Державним комітетом телебачення і радіомовлення України.

 

Книга «Одкровення» Віталія Бориспольця

 

У збірці «Одкровення» жодних перед-чи післямов і дат. Жодного контексту. Бо поезія як квінтесенція людського духу промовляє про вічне. Переймаючись більше універсальними явищами, ніж одиничними речами, вона прирікає себе на маргінальне місце у культурному житті соціуму. «Одкровення»вже самою своєю назвою не вписується в його галасливий контекст. Відстороненість Бориспольцевого погляду від споживацької ментальності добре видно з його верлібрів. Натомість досить виразно проступає крізь Бориспольцеві тексти етичний вимір людського буття. Нерідко поет пропонує переоцінку загальноприйнятих етичних норм. Наприклад, такі на загал позитивні моральні вчинки, як сповідь, благодійництво, схильність до задушевних розмов можуть бути, за Бориспольцем, способами замаскувати душевні вади.

Проблематика його творчості має універсальний характер, Борисполець тяжіє до художнього відображення загальних принципів людської екзистенції, до представлення людської природи. Якщо записати частину його текстів прозою, то виникне враження, що перед нами міркування філософа, а не поезія. «Мріємо навчитися літати. Якщо пощастить і мрії здійсняться, зможемо потім плазувати в Небі». «Усе життя крокуючи по колу, примудряємось наштовхуватись на гострі кути». «Титанік затонув. І немає ніякого значення, хто загинув, а хто врятувався: пам’ятатимуть лише човен». Що це поезія чи збірник афоризмів? Частина текстів цілком вписується в рамки другого жанру: вони лаконічні, парадоксальні, містять глибоку думку. Але це аж ніяк не заважає їм бути поезією вищого ґатунку.

Соціум, за Бориспольцем, є загрозливою махиною, механізмом нівелювання людської індивідуальності («Ішов до людей...»). Його персонажі ‑ це в’язні долі, а доля, як він пояснює у «Тлумачному словнику», ‑це «нескінченні роздоріжжя, (біля яких стоїш)з зав’язаними очима»,тобто це те,чого не вгадаєш. Дивлячись на людське буття з такого ракурсу, поет багато разів підкреслює змінність, плинність ідентичності. Сьогодні людина така, а завтра вже інакша. Один з найпромовистіших віршів на цю тему ‑ «Опікунство».

До цього можна було б додати й інші вірші ‑«Автопортрет», «Люди...», «Вистачило сил...», «У бюро знахідок», «Нелегко йти дорогою...». Вірш «Вже вкотре...» суґестує враження, що кожна наша знахідка, кожне відкриття ‑не таке вже й автентичне, а кимось уже переживане раніше.

Одним зі шляхів, що веде до усвідомлення такого стану речей, такої, сказати б, вторинності існування, є почуття кохання. Любовні поезії входять до кожного з циклів книжки. Серед них є і однозначно світлі тексти, але й драматичних не бракує. Твори, що представляють кохання в такому ‑ драматичному світлі, з художнього погляду виглядають неперевершено. Такі «холодні» вірші, як «Яма», «Пробачила зраду...», «Збрехавши...», «Твоє оголене тіло...» є шедевром у мініатюрі.

Бориспольцеві твори мають виразне раціональне осердя. Це не просто якісь безформні настроєві замальовки. Оскільки думка любить бути закутою в строгі форми, то композиційна стрункість та лаконічність цим текстам дуже до лиця. Структура верлібрів є настільки бездоганною, що можна вважати їх зразками жанру (верлібру).

Слово «верлібр» винесено на обкладинку книжки ‑ отже, для автора це було істотно. Можна сказати, що ці верлібри спростовують тезу недругів жанру про їхню безформність ‑ мовляв, це лише посічена на рядки проза. Верлібри Бориспольця майже завжди розбиті на строфи, кожна строфа містить завершену думку, строфи можуть перебувати між собою у відношенні елементів паралелізму або градації. Низку віршів побудовано за майже математичною схемою ‑ як своєрідні формули.

Загалом поезія Віталія Бориспольця спонукає до мислення, до переоцінки нав'язаних хаотичним сьогоденням загальнолюдських цінностей, звеличує духовне над матеріальним, сприяє самовдосконаленню особистості. Книга «Одкровення» є конче своєчасною і потрібною. Це подія не лише у літературному процесі України, а й гідне надбання для світової літератури в цілому.

Віталій Борисполець є нащадком славетного козацького роду, що лишив по собі спогади ще з сивих давен. Саме цей рід подарував Україні художника Платона Бориспольця, полотна якого прикрашають галереї багатьох країн світу. А також у Києві в Андріївській церкві знаходиться картина «Проповідь святого Андрія скіфам». Ще дві ‑ «Пейзаж» та «Жандарм» містяться в Державному музеї Т.Г. Шевченка.

Продовжив мистецьку естафету поет Віталій Борисполець. Перше визнання прийшло до нього в 1989 році, коли став дипломантом І Міжнародного фестивалю вільного вірша «Європейський дім», на якому був наймолодшим учасником. Німецький поет, драматург, учень Бертольда Брехта ‑ Хайнц Калау називав його справжнім відкриттям форуму. Не дивина, що спочатку Віталія Бориспольця визнала Європа, а вже потім, власне, Україна. На час виходу його першої книжки «Страйк ілюзій» (1991 р.) його верлібри побачили світ у дев’ятьох країнах і були перекладені п’ятьма мовами. «Страйк ілюзій» ставневеличкою сенсацією у літературному процесі України. Весь тираж було розкуплено за кілька тижнів, а газети та журнали рясніли його новими поезіями. То був період насичений публічними виступами на радіо, телебаченні, зі сцени, творчими вечорами і гастролями як по Україні, так і закордонними. «Молодь України» від 8 грудня 1994 року згадуючи той час написала про одну студентку, яка придбала одразу 100 книжок Віталія Бориспольця і безкоштовно роздавала усім в університеті ім. Тараса Шевченка. Інша — з філологічного факультету ‑ темою дипломної роботи обрала: «Творчість Віталія Бориспольця і нова українська література». А на його «творчість» на той час нараховувала лише кілька десятків верлібрів. 1994 року ‑ готова до друку нова збірка «Полювання на сонячних зайчиків». Широко анонсована пресою, вона так і не побачила світ. Причина проста ‑ інтерес до україномовної літератури зменшився, вітчизняні видавництва дійшли межі банкрутства.

Починаючи з 1995 року про Бориспольця почали забувати, хоча за кордоном час по час друкували поезії, щоправда не нові. Загалом його верлібри побачили світ більш як у 40 країнах світу. Літературний критик Фелікс Інгольд (Швейцарія) у тижневику «Цюріх» (1996 р.) називає Віталія Бориспольця одним із кращих пострадянських поетів-модерністів кінця XX ст. Іспанський поет, публіцист та перекладач Хосе Рейна визначає його, як одного з найяскравіших верлібристів Європи.

Майже на десять років Борисполець зник з мистецького обрію. Та, як виявилось, не назавжди. 2005 року несподівано для літературних кіл вийшла його нова книга «Платний пляж на Стіксі», до якої увійшли сто кращих верлібрів автора, а сам він вважає своє повернення другим народженням поета.

Того ж таки 2005 року побачив світ подвійний CDз рок-оперою «Платний пляж на Стіксі», створеною творчою формацією «S.Т.iX. Project», фундатором якої був Віталій Борисполець. Це єдиний в Україні, рівно як і у Європі, значний музичний твір лібрето якого написано виключно верлібром.

У 2007 році з’являється, ще одна збірка «Платний пляж на Стіксі. Дощовий», що органічно продовжує попередню.

2009 вийшла книга «Тлумачення тиші», котра на той час стала найповнішим виданням поезій автора.

А у 2012 році, власне, побачила світ книга «Одкровення». В її оформленні використано роботи народного художника України Івана Марчука, за філософією та психодинамікою світосприйняття співзвучні творам автора, як небагато чиї інші. 

Коментарі

У моєму доробку теж є збірка з ОДНОЙМЕННОЮ назвою... Мої "ОдКРОВеннЯ" побачили світ 2007 року.

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA