Офіційний веб-сайт

Книга «На протилежному боці від добра»

Автор(-и): Василь Рубан / Розділ: Література

 

Книга «На протилежному боці від добра» (романи «Любиш – не любиш», «На протилежному боці від добра»), видавництво «Ярославів Вал» (м.Київ), рік видання: 2015, автор: Василь Рубан.

Висунуто Всеукраїнським товариством «Просвіта» ім.Тараса Шевченка.

 

Книга «На протилежному боці від добра» Василя Рубана

 

Дар’я Олефір: «Героєм роману «На протилежному боці від добра» виступає сам Василь Рубан. Олесь Гончар, який одним із перших читав та рецензував твір, назвав роман «автобіографічною сповіддю». Це твір про несамовиті випробування, які довелося пережити автору: комуністичний режим запроторив його у в’язницю, а потім ‑ у психлікарню Автор каже, що перебуваючи там, у справжньому пеклі на землі, вірити в добро йому допомагали добрі люди, які зустрічалися навіть серед працівників найжорстокіших інституцій каральної психіатрії».

Василь Овсієнко: «У творі Василя Рубана одним із найбільш уживаних є слово «страх». Щоб пережити усі катування, Василю Рубану довелося здолати безліч своїх страхів і, звичайно ж, найбільший ‑ страх смерті. Зробити це письменник зміг, лише коли повністю усвідомив його, прийняв як можливе невідворотне, але обрав життя. Найжорстокіше і найжахливіше, коли у людини відбирають статус людський».

Павло Щириця: «Проза Рубана справді автологічна, це той випадок, коли авторське «аlter-еgo» відсотків на 90 накладається на особистість автора. Тут я погоджуюся з Олесем Гончарем, цитата якого стала епіграфом до цього роману. Окрім того, проза Василя Рубана жінкоцентрична, у своїх творах він створив культ жінки, адже саме усвідомлення того, що вдома його чекають кохана дружина та діти, додавали снаги пережити усі випробування. У романі згадуються такі творці української культури та державності, як Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Микола Плахотнюк, Леонід Плющ та інші».

Михайло Слабошпицький: «Тематика першого роману у книжці Василя Рубана ‑ показати життя у радянські часи, так би мовити, з чорного входу. Під парадним входом слід розуміти те, що нас привчили бачити, згадуючи життя в СРСР ‑ транспаранти, польові звитяги, радісні рум’яні обличчя ланкових тощо. Роман же показує буденне життя пересічного українця та українського села за часів режиму. Якби роман не називався «Любиш ‑ не любиш», його можна було б назвати за аналогією до «Исповеди сына века» (1836) Альфреда де Мюссе, або «Історії мого сучасника» (1879) Володимира Короленка». Значення цієї прозової збірки та її вагу в українській літературі можна порівняти із романом Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі» (1962). Через критичну неприсутність прози Василя Рубана в українській літературі, коли 1989 року вийшла друком його поетична збірка «Химера», В.Рубана визначили як поета. Частина аудиторії вважає так і донині, адже «Ярославів Вал» видає прозові твори автора вперше».

Олексій Микитенко: «Обидва романи, які увійшли до цієї збірки об’єднує тема винищення людської особистості. Всі великі катастрофи СРСР, включно із Чорнобилем, який згадується в «Любиш ‑ не любиш», сталися через повну відсутність особистостей у суспільстві. І обидва твори показують, як, задовольняючись малим, навіть у найжахливіших умовах не поступитися собою, зберегти свою особистість».

З подання ВУТ «Просвіта» ім.Тараса Шевченка

Коментарі