Офіційний веб-сайт

Книга «Львівська гастроль Джимі Хендрікса»

Автор(-и): Андрій Курков / Розділ: Література

Книга «Львівська гастроль Джимі Хендрікса», автор: Андрій Курков, видавництво «Фоліо», рік видання: 2012, м. Харків.

Висунуто Міністерством культури України.

 

Книга «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» Андрія Куркова

 

Андрій Курков народився у 1961 у селі Будогощ, Ленінградської області. З раннього дитинства живе у Києві. У 1983 році закінчив Київський державний педагогічний інститут іноземних мов. З 1985 по 1987 служив охоронцем в Одеській виправній колонії №51.

Закінчив Школу перекладачів японської мови. Працював редактором видавництва «Дніпро», сценаристом на кіностудії О.Довженка, викладав у Белл Колледжі (Кембридж, Англія). З 1988 член англійського ПЕН-клубу. Член Спілки кінематографістів України (з 1993) та Національної спілки письменників (з 1994). З 1998 ‑ член Європейської кіноакадемії. З 1998 ‑ Постійний член журі премії Європейської кіноакадемії «Фелікс». У 2011 входить до складу журі літературного конкурсу «Юне слово».

Андрій Курков ‑ журналіст, письменник-сценарист, автор майже 20 романів і збірок оповідань та 7 книжок для дітей. За його сценаріями поставлено понад 20 художніх, короткометражних і телевізійних фільмів.

Книги Куркова перекладено 36 мовами: німецькою, французькою, англійською та японською.

Андрій Курков ‑ єдиний письменник країн пострадянського простору, чиї книжки потрапили в топ-десятку європейських бестселерів. Його найпопулярніший роман «Пікнік на льоду» було продано в Україні накладом 150 тисяч примірників ‑ більше, ніж будь-яку іншу книжку будь-якого іншого сучасного українського письменника.

Книги Куркова перекладено 36 мовами, найбільше ‑ німецькою (для Австрії, Німеччини, Швейцарії), французькою, англійською та японською.

Серед відомих творів автора «Приятель небіжчика» (2001), «Остання любов президента» (2004), «Улюблена пісня космополіта» (2005), «Нічний молочник» (2008), «Садівник із Очакова» (2011), сценарії до фільмів «Єлисейські поля» (1993), «Яма» (за мотивами твору О. Купріна (СРСР ‑ Швеція, 1990), «Приятель небіжчика» (1997) та ін.

Стилю його творів властиві несподівана інтрига, непередбачуваність сюжету, поєднання фантазії і реальності, іронії та елементів сюрреалізму, які роблять романи цікавими для читачів Європи, Азії, Америки. Визнанням заслуг Андрія Куркова стало його обрання в 1988 році членом англійського ПЕН-клубу. З 1998 року він є постійним членом журі премії Європейської кіноакадемії «Фелікс».

У 2012 році творчість Андрія Куркова було ушановано українською літературною відзнакою «Золотий письменник України». Цього ж року за свою літературну діяльність він отримав премію імені М.В.Гоголя (Рим, Італія).

Книги, публіцистичні твори, сценарії Андрія Юрійовича добре відомі в Україні. Герої його книжок зазвичай наші сучасники, звичайні люди, що потрапляють у незвичайні обставини. У своїх публіцистичних творах автор розмірковує про сьогодення і майбутнє України.

У 2012 році творчість Андрія Куркова було ушановано українською літературною відзнакою «Золотий письменник України». Цього ж року за свою літературну діяльність він отримав премію імені М.В.Гоголя (Рим, Італія).

У 2012 році вийшов друком його роман «Львівська гастроль Джимі Хендрікса». Роман, де переплітаються дійсність і вигадка, де немає межі між реальністю і сюрреалізмом, яскраве підтвердження того, що найцінніше в житті - це саме життя.

Роман вийшов друком у 2012 році мовою оригіналу, російською, і в тому ж році в перекладі українською у видавництві «Фоліо» (м. Харків).

Старий Львів зі своєю морською символікою в архітектурі виглядає так, ніби поблизу має бути море, наче от-от тісні вулички цього міста з барельєфними русалками та рибками виведуть тебе до морської набережної. Але в реальності це не спрацьовує. Тож, коли Андрій Курков у романі «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» раптом пише, що в місті пахне морем і на губах з’являється солоний смак, то в це віриться незалежно від того, чи ти рідний Львову (тоді пригадаєш раптові нічні напади неприємних запахів, що йдуть з-під землі), а чи лишень його гість.

Власне, затягує в романний світ просто тобі хічкоківська напруга ‑ і тут варто пригадати відомий фільм цього американського режисера «Птахи». У Львові Куркова на людей теж нападають птахи, як у стрічці Хічкока, однак український письменник обмежився виключно морськими чайками, очевидно, щоби не відволікати увагу читача від морської тематики. Величезні чайки розбивають вікна, що за ними стоять акваріуми з рибками, кидаються на людей, які щойно купили рибу в магазині. Птахи завжди вказують на приховані бажання, що криються в несвідомому (за Фройдом), і пов’язана з ними містична історія, грає роль об'єднувального елементу двох сюжетних ліній.

Одна із сюжетних ліній роману присвячена руху хіпі, столицею якого в Радянській Україні, як твердить Курков, вважався Львів. Ця історія про хіпі зі стажем Алика Олисевича, прикріпленого колись до нього кадебешника капітана Рябцева і їхніх знайомих. Вона заснована на реальних подіях і розказана Куркову самим Аліком, який, до речі, досі працює у львівській опері лівим освітлювачем. Але це не всі реальні персонажі твору. Прямо на Площі Ринок мешкає акторка Оксана Прохорець, і ще в самий розпал подій з’являється письменник Юрко Винничук, який у Куркова змальований досить скептичним та індивідуалістичним типом, але коли це потрібно ‑ і надійним.

Ще одна сюжетна лінія про Тараса та його кохану Дарку є повністю вигаданою, однак не менш дивною. Тарас у нічних поїздках бруківкою на старій автівці «Опель Кадет» виводить камені з нирок у всіх бажаючих (переважно поляків), які гідні за це заплатити кількадесят євро. Дарка ночами працює у валютному обміннику на вулиці Франка та завжди носить довгі рукавички, бо має алергію на гроші. Тарас завдяки своїй нічній «медичній» практиці знаходить спосіб позбавити кохану страждань і рукавичок.

У цілому Львів Куркова грає роль не тільки тла для подій, але майже живої істоти, з якою коїться щось химерне. У романі місто змальоване переважно в темну пору, коли свідоме засинає і владарює несвідоме. І саме вночі з’являються напади страху і смак солі в повітрі, тоді ж і стаються всі найзнаковіші події.

Вночі хіпі збираються на Личаківському цвинтарі, щоб пом’янути Джимі Хендрікса, руку якого нібито таємно (не без сприяння кадебешника капітана Рябцева, як з’ясовується) поховали там ще у 1970-х. Уночі з’являється неприкаяний моряк із Одеси, який шукає свою кохану Галю, і саме з ним пов’язані всі незручності міського побутування львів'ян. І хто б ви думали в цьому винен? Сам Юрко Винничук, який викреслив цього персонажа зі свого тексту і тепер, щоб порозумітися, розшукує його на вулицях Львова. Саме з неприкаяним моряком пов’язані напади чайок та присмак солі в повітрі. До речі, психоаналіз трактує птахів як звільнені сексуальні фантазії, але, ці фантазії не належать морякові, бо він сам фантазія, вигадка письменника Винничука. Звільнені фантазії нашого романного письменника, що модифіковані в моряка, спрямовані на те, щоб заволодіти ‑ ні, не дівчиною Галею, а містом. У символічному потрактуванні заволодіти дівчиною означає заволодіти землею (саме тому солдати ґвалтують жінок завойованої землі), і навпаки.

Так, Винничук у романі Куркова прагне мати владу наді Львовом, адже він, як це окреслює Курков, є саме автором «львівського тексту», виписує саме Львів. Адже не секрет, що в реальності Винничук у своїх творах створює чисельні містифікації, пов’язані передовсім зі Львовом, а значить намагається у символічний спосіб ним заволодіти. І ці тексти щось означають для Куркова, у цьому сенсі Винничук для нього є авторитетом, письменником, який працює із «львівським текстом». Тому для написання власного «львівського тексту» пан Андрій має подолати, передусім у собі самому, українського письменника Юрка Винничука, батька «львівської прози» (для Куркова). Саме це і відбувається у романі «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» («львівська» тут невипадково, бо тепер він, Курков, пише «львівський текст»). Тому стає зрозумілим, що автор у цьому романі (до речі, із дозволу справжнього Винничука із плоті і крові), знешкоджує несвідоме Винничука-героя роману (тобто моряка, а значить і чайок), за яким полює супер-еґо Винничука (яке в тексті представлене героєм Юрком Винничуком).

Кіноалюзії у тексті Куркова є підтвердженням орієнтації автора на масового читача. Але назвати масовою літературою цей текст було би несправедливим. Оскільки роман не просто легко читається, ще однією його чеснотою є глибина в переосмисленні радянської історії, що стосується руху хіпі. Окрім того, Курков досліджує тему творця і його твору, а точніше — вплив літератури на дійсність. Іншими словами, письменник, змішуючи реальність із вигадкою, творить нову львівську міфологію. Таке поєднання рис масової літератури з белетристикою є однією з сучасних тенденцій у європейській (і українській) літературі; і напевно вже не залишилося добрих письменників, які не хотіли б, щоб їхній текст читали не вибрані десятки, а тисячі і мільйони читачів.

Збільшує кількість гіпотетичних читачів і той факт, що, в романі представлені різні соціальні верстви: від андеґраунду (бомжів, колишнього алкоголіка і парикмахера Єжи Астровського) до інтелектуальної еліти (акторка Оксана, письменник Винничук). Поляків Курков зображує через перукаря Єжи Астровського, що закохався в Оксану та покинув пиятику, та через клієнтів Тараса, серед яких є навіть один пан шляхетного походження ‑ князь. Тому закинути письменнику однобокість у зображенні західних сусідів не можна. Навіть деякі претензії щодо львівської мікротопоніміки не псують хорошого враження від цього містичного і водночас світлого роману.

«Львівська гастроль Джимі Хендрікса» ‑ це ідеальний текст для мультимедійної книжки. Його можна супроводити музикою (там, де в тексті Курков цитує пісні Джимі), додати мапи, фотографії реальних кнайп, а також світлини реальних персонажів. Сам же автор небезпідставно сподівається на екскурсії за його романом.

Роман Андрія Куркова «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» у серпні 2014 року виходить друком німецькою мовою у видавництві «Діогенес» (Цюріх, Швейцарія) та французькою мовою у видавництві «Ліана Леві» (Париж, Франція). 

Андрій Курков
Андрій Курков
Коментарі

Дочитала вчора Куркова. Це виявилось не настільки погано, як здавалось спочатку.

Головний прикол сюжету: один з героїв лікував ниркові камні, возячи клієнтів на старому авто львівською бруківкою по Городоцькій, Лісній і.т.п. ) Клієнти тряслись - каміння з нирок виходило ))))

Стиль написання рішуче не сподобався. Таке враження, ніби чувак опанував посібник Як Треба Писати Роман, і тепер вставляє всі художні прийоми чітко за схемою: тут має бути метафорка, тут порівняння... Бррр... Не відчувається, коротше, що це писалось натхненно та легко. Наче автор працював, а не творив.

Ще трохи піддістали купа львівських назв, встромлених в тему та не в тему. Роман взагалі починався з чаювання автора з мером Львова Садовим, і той сказав "А напиши роман про Львів, я тобі готель проплачу!". І складається враження, ніби Курков як міг вислужувався: то назву львівської газети втулить не в тему, то ніби між іншим - назву готеля, в якому жив, то вулиці... Знову таки, не гармонічно це виглядало та несправжньо.

В той же час, більшість героїв прописані так докладно, що до них звикаєш і починаєш потім сумувати. І місцями атмосфера - прямо відчуваєш запахи, смаки та повітря. Це плюс.

Коротше, середнячкова розважалівка. Як для середньостатистичного читача, не сильно вибагливого до літератури, піде.

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA