Офіційний веб-сайт

Книга «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія»

Автор(-и): Галина Тарасюк / Розділ: Література

Книга «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія», автор Галина Тарасюк, видавництво «Дніпро», рік видання: 2015.

Висунуто Українським фондом культури імені Бориса Олійника.

 

Книга «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія» Галини Тарасюк

 

У 2015 році у видавництві «Дніпро» побачив світ новий твір відомого українського прозаїка, поета і публіциста Галини Тарасюк ‑ роман-версія «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія», присвячений життю і творчості українського Генія і Пророка Тараса Григоровича Шевченка.

Здавалося б, що нового і цікавого можна написати сьогодні про Шевченка, якщо про нього написано більше, ніж про всю українську літературу ‑ з початків до наших днів?! І всі ці матеріали: від солідних досліджень ‑ до пересічної белетристики ‑ нині у відкритому доступі в Інтернеті. Лиш не лінуйся: «копіюй» і «вставляй», і за місяць-два можеш видавати тритомник прекрасного плагіату. Оскільки авторське право у нас не працює, ніхто й не помітить.

До речі, останнім часом з'явився навіть такий літературний «жанр», який уже назвали «copi-раste» ‑ в українській транскрипції: копіпейст, тобто «скопіювати-вставити». Отож виходить, що хоч-не хоч, а чимало сьогочасних творів про Тараса Шевченка ‑ це ‑ або копіпейст написаного про нашого Генія з позицій імперської ідеології царської Росії і Радянського Союзу, або ж переспіви «відкриттів», якими в епоху незалежності «ошелешували» нас «шевченкознавці», як з вражого, так і дружнього табору. Особливо, в останні роки, коли Шевченко знову постав на повний зріст як Символ української державності.

В одному з інтерв'ю Галина Тарасюк призналася, що взятися за роман її спонукало, по-перше, бажання захистити нашого національного Генія і Пророка від різних інсинуацій. По-друге, довершити довголітні висліди «Всесвіту на ім'я Тарас Шевченко, в якому ще багато зосталося не відкритого, не прочитаного, не пізнаного, а то й просто не осмисленого. Та ще більше, викривленого, перекрученого»... Що, власне, й стало мотивацією для написання нею своєї версії, а почасти й контроверсії життєвого і творчого шляху Тараса Шевченка ‑ з погляду не тільки Вічності, а, передовсім, сучасних реалій, і переосмислення тих історичних та літературних джерел, які нині стали доступними для всіх охочих знати правду про українського Пророка.

Відповідно, була вибрана і «форма» твору ‑ своєрідний жанровий «мікс», в якому поєдналися документальні факти, історично-біографічне дослідження, публіцистичний пафос та візії феномену Тараса Шевченка самого автора.

На мій погляд, роман «Зоре моя вечірняя...», або Пророк і Марія» цікавий вже тим. що в ньому не один, а два головних герої: Тарас Шевченко і його епоха ‑ на всіх її рівнях і зрізах: політичному, соціальному, мистецькому, духовному, чисто людському.

Адже, справді, Шевченко, може, як ніхто з його видатних сучасників, був «від плоті і крові» не тільки свого народу, а й своєї непростої епохи. Одним з найяскравіших її явищ, «витворів» і ‑ творців! Бо, як ніхто, намагався вплинути на неї, навіть змінити хід російської історії! Незважаючи на трагічні для нього наслідки цієї нерівної священної боротьби за рівність усіх людей...

Нічого не вигадуючи, опираючись тільки на факти й документи, Галина Тарасюк доводить нам велику силу впливу еманації Шевченкового духа спочатку на земляків-малоросів, потім на українське патріотичне дворянство, тоді на братчиків кирило-мефодіївських, на офіцерів царської армії... Ба! навіть на російське «общественное мнение»... Здається, сам факт його присутності уже «демократизував» імперську свідомість як високопоставлених і «високородних» його благодійників, так і колег по мистецькому й поетичному цеху, і просто приятелів з петербурзького бомонду...

Не принижуючи героїчного подвижництва Пантелеймона Куліша і всієї малоросійської інтелігенції, письменниця все ж переконана, що без Шевченка не відбулося б становлення української духовності й літератури в координатах російської імперії, тим паче за протидії щойно народжуваного «русского мира», під тиском нещодавно благословенного Миколою Першим Третього відділу його імператорської канцелярії, правонаступниками якого згодом стануть сумнозвісні ЧеКа, НКВД і КҐБ.

Більше того, письменниця впевнена, що Шевченко не тільки не до оцінений, а й дослідники помилково применшували його громадянську діяльність, надто публіцистичну. На приклад, приписували його гострі статті під псевдонімами, надруковані в пресі, іншим особам.

І таких відкриттів нерозгаданих фактів з життя Шевченка в романі чимало. Як відомо, велич і величність особистості можна показати тільки на широкому і яскравому панорамному тлі епохи. Тому автор так багато уваги приділяє в романі взагалі історії 19-го століття. Чітко окреслює політичну карту Росії і всієї Європи того часу, досліджує причини і наслідки Кримської війни, завоювання Сибіру і Середньої Азії, взагалі, мілітаристської політики російської монархії щодо України, Польщі, Криму і азійських ханств ‑ через сприйняття Тараса Шевченка, якому долею судилося бути активним свідком усіх цих подій. А часто і в перших рядах борців, як це було в останні роки життя Поета, коли він майже очолив «всеросійський рух» за реформи, точніше скасування кріпосного права!

Взагалі, письменниця «будує» роман па паралелях між нашим сьогоденням і подіям 19-го століття, коли, як вже було сказано, поряд з ідеєю «русского мира» у свідомості прогресивних малоросів зароджувалась ідея Української автономії аж до самовизначення, на противагу печально знаменитому Третьому відділу створювалось «Товариство запомоги нужденним письменникам і вченим», або Літературний фонд. У той час, коли відстала деморалізована російська армія завойовувала роздроблену місцевими феодалами Середню Азію, прогресивна російська інтелігенція шукала рятунку у прогресивній Європі...

Така орієнтація автора в часі й просторі, дає їй змогу вмотивовано і водночас гранично правдиво відтворити головні віхи і «ціхи» у житті Шевченка, його внутрішнє життя, формування глибоко народної і національної самосвідомості під впливом різни людей і подій.

А, головне, почасти, ламаючи стереотипи й усталені уявлення, розгадати таємницю Шевченкового МЕСІАНСТВА. В чому його коріння, причини, мотивації: в «Призвані поетичному, як він сам вважав, тобто «від Бога»? Чи в земному гострому відчутті несправедливості і потребі Справедливості людини, спочатку приниженої, зневаженої, потім возвеличеної до Пророка?

І шукає відповіді на ці запитання впродовж усього роману, який починається з повернення Тараса Шевченка з Новопетровського укріплення на волю влітку 1857 року. Себто ‑ з найвищої кульмінаційної точки в його житті. І веде нас услід за ним через усю Росію ‑ від Каспійського моря до Балтійського. З Астрахані ‑ через Нижній Новгород і Москву ‑ в Петербург. «По дорозі» знайомлячи з тогочасним життям Росії, великим множеством сучасників Шевченка, їхніми настроями і помислами.

Саме ці зустрічі з людьми різних суспільних прошарків і національностей, розмови з ними, доводять те, що треба було довести: Тарас Шевченко справді був МОРАЛЬНИМ АВТОРИТЕТОМ і СИМВОЛОМ СВОБОДИ не тільки для революційно налаштованої інтелігенції Росії, а й для представників молодої буржуазії, дворянства і чиновників, невдоволених політикою царату, і навіть деяких царедворців, орієнтованих на постреволюційну вільну від рабства Європу.

В цьому плані надзвичайно цікаві висліди стосунків «національно-віруючого» Тараса Шевченка з польськими поетами-інсургентами, з ліберальним шовіністом Іваном Тургенєвим. революційними демократами ‑ «современниками» Чернишевським і Добролюбовим, із закоханими в Тарасову творчість і сутність людську братами Жемчужниковими, Курочкіними, а також художником і аристократом графом Федором Толстим та родиною слов'янофілів Аксакових...

Новими гранями відкриваються через стосунки із Шевченком і такі добре знайомі постаті української духовності як Пантелеймон Куліш, брати Лазаревські, відомі вчені Максимович, Бодянський, патріотична українська провінційна шляхта, не кажучи вже про цілу когорту відомих і великих людей, особистостей, знаменитостей різних національностей, які оточували Шевченка, «обточували» Шевченка, творили з нього того Шевченка, який став Совістю Росії і Пророком України.

Не обходить Галина Тарасюк й інтимних сторін Генія і Пророка, його стосунків із жінками. Та все ж головна увага письменниці прикута до дружби Шевченка з Марком Вовчком, яка власне, є третьою головною героїнею роману «Зоре моя вечірняя», або Пророк і Марія».

Часом здається, що пієтет самої Галини Тарасюк до особи й образу Шевченка заважає їй бути об'єктивною в поглядах на його стосунки з жінками. Ба! Навіть авторська об'єктивність часом стає суб'єктивною, приміром, у ставленні до актриси Катерини Піунової, княжни Варвари Рєпніної чи наймички Ликери Полусмак, але ця небайдужість лиш додає пристрасті й вогню романній оповіді, і робить динамічнішим досить великий за обсягом твір.

Врешті-решт, читач починає вірити, що Шевченко таки не кохав по-справжньому жодної жінки, крім Марка Вовчка. Що всі жінки, крім неї, були: дитячим закохання, юначим захоплення, короткою пристрастю зрілого чоловіка... І тільки Марко Вовчок була ‑ його великою ЛЮБОВ'Ю, його провідною Зорею і його «Зіронькою вечірньою».

Повертаючись знову до образу Тараса Шевченка, зауважимо, що ми бачимо його всіляким: і в шапці й кожусі, і в парусиновому плащі, і в костюмі з краваткою. І того, хто любив у теплій компанії перехилити чарку, і того, хто захоплювався чужими молодицями, і того, який найбільше за все, любив «свою Україну убогу», і того, що співав тремтливим тенором «Зіроньку», і того, що говорив зі своїм народом голосом Пророка. Святого і грішного, великого і схожого на кожного з нас...

З огляду на сказане вище, роман-версія Галини Тарасюк «Зоре моя вечірняя», або Пророк і Марія» ‑ твір оригінальний, талановитий, написаний майстерно і зі «знанням теми». Крім того, він дуже вчасний і потрібний ‑ як своєрідна апологія життя і творчості Тараса Шевченка. Тому беззаперечно заслуговує на премію його імені.

 

З подання Українського фонду культури імені Бориса Олійника

Коментарі

Роман Г.Тарасюк розглянули на практично-науковій конференції

15 листопада поточного року відбулась регіональна практично-наукова конференція «Роман Галини Тарасюк «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія» в контексті художньої Шевченкіани» в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка.
Згідно із затвердженою програмою заходу перед студентською і викладацькою аудиторією виступили: доктор філологічних наук, завідувач кафедри історії української літератури і компаративістики Олег Ракицький (тема доповіді «Пророк і його художня візія у романі «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія»), кандидат філологічних наук, професор кафедри історії української літератури і компаративістики Галина Насмінчук («Роман Галини Тарасюк «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія»), кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри історії української літератури і компаративістики Валерій Щегельский, магістрантка І курсу Марія Мороз («Тарас Шевченко і Марко Вовчок: на перетині мистецьких і особистісних взаємин»), мігістрант ІІ курсу Андрій Поважнюк («Поетичний текст Т.Г.Шевченка в канві роману»), магістрантка І курсу Уляна Брила («Історична і художня правда на сторінках роману»).
Практично-наукова конференція «Роман Галини Тарасюк «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія» в контексті художньої Шевченкіани» в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка пройшла у творчій і діловій атмосфері.

НА ЗДОБУТТЯ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ 2018 РОКУ
Український фонд культури імені Бориса Олійника висунув на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року новий роман Галини Тарасюк «Зоре моя вечірня», або Пророк і Марія», який побачив світ у столичному видавництві «Дніпро», і присвячений многострадному життю Тараса Шевченка та історії його стосунків з Марком Вовчком.
ДОВІДКА ПРО НОМІНАНТКУ
Тарасюк Галина Тимофіївна народилася 26 жовтня 1948 року в селі Орлівка Теплицького району Вінницької області. Закінчила філологічний факультет Чернівецького університету. Член НСПУ та НСЖУ. Автор десяти книг поезій («Смериковий міст!, «Жайворонкове поле», «Множина», «Світло джерела», «Сотворіння гнізда»,»Зерна полину», «Горельєфи», «На трійцю дощ»), «маленьких романів» «Смерть – сестра моєї самотності», «Любов і гріх Марії Магдалини», «Гаспид і Маргарита», «Покоївка», «Між пеклом і раєм» («Сни анахорета»), багатьох оповідань, новел, есе, які останнім часом викликали чималий розголос. Вірші і новели письменниці перекладені російською, німецькою, узбецькою, литовською, румунською, італійською, туркменською.
Галина Тарасюк є Лауреатом літературно-мистецьких премій ім. Сидора Воробкевича та Дмитра Нитченка, літературної – ім. Володимира Сосюри, журналу «Березіль» (тричі) за кращий прозовий твір. Книги прози «Любов і гріх Марії Магдалини» та «Дама останнього лицаря» були номіновані на Шевченківську премію. Кавалер Ордена Княгині Ольги Ш ступеня.
ПЕТРО РИХЛО, - професор Чернівецького національного університету ім.. Ю Федьковича: «Ім’я Галини Тарасюк у свідомості українського читача асоціюється передовсім з чисто ліричною субстанцією – поетичним словом. Книги, які вже в своїх назвах несли символічний зміст та концептуальні поетичні ідеї і засвідчили присутність в нашій літературі неординарного голосу з неповторним ліричним тембром, діапазон якого постійно розширювався. Тематичний спектр поезії Галини Тарасюк включає в себе рефлексії повоєнного дитинства в подільському селі на Вінниччині, красу, драматизм і жертовність любовного почуття, осмислення історичного минулого та культурних надбань народу, тернисту жіночу долю, загрозу екологічної катастрофи, високу місію поета і поетичного слова. У 1992 році в «Буковинському журналі" був опублікований її перший «маленький роман» «Смерть сестра моєї самотності», то для багатьох шанувальників таланту поетеси її раптовий перехід до прози виявився несподіваним. Однак нічого дивного в такому переході нема, на певній стадії творчої біографії письменниці він був цілком закономірним. Тим паче, що Галина Тарасюк пробувала свої сили в прозі ще на самому початку свого літературного шляху. Тематично її романи вкладаєються в русло традиційних «романів кар’єри», зразки яких дало нам західноєвропейське письменство, починаючи від Стендаля або Бальзака. Однак за своєю формою, безперечно, примикають до авангардиської літератури кінця ХХ ст. Історія її героїні розказана не в епічному тоні розважальної оповіді з авторськими характеристиками, описами і відступами, а подана як навальний шквал внутрішніх монологів, сповідальності, самозвинувачень у формі синкопічного монтажу з частою зміною перспективи оповідача, що робить романи надзвичайно рельєфним і споріднює їх з пошуками сучасних письменників Заходу – таких як Бьолль, Ф. Саган та ін.»
ГАЛИНА ТАРАСЮК: «Роман «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія» – це моя данина поваги і захоплення двом великим талантам і подвижникам нашого національного духа, без яких не було б повноцінної української літератури, а, можливо, і нас, українців, таких, якими ми є сьогодні. Мій роман не претендує на якісь великі відкриття чи останню інстанцію істини про Тараса Шевченка і Марка Вовчка. Просто це моя власна правда про тих, кого шаную, моя власна версія таємничої історії їхньої дружби, врешті, моє власне бачення їхнього подвигу на славу України» .
«КАКОЕ ВОЗВЫШЕНО ПРЕКРАСНОЕ СОЗДАНИЕ ЭТА ЖЕНЩИНА…»
(Уривок з роману«Зоре моя вечірня», або Пророк і Марія»
Душевна рівновага відновлена. А спів архієрейських півчих у соборі, куди привела Тараса випадкова дорога, повертає його з суєти мирської на високі духовні емпіреї. Переступивши поріг свого помешкання, Тарас Григорович раптом згадує невеличку книжечку невідомої авторки, прислану Кулішем два місяці тому. Ба! Навіть дві! Зазирає за лаву і бачить, як лежать сиротливо і сумно обидва томики «Народних оповіданій Марка Вовчка». Бере до рук, розгортає, читає спочатку з цікавості, далі – з подивом, відтак – із захватом. І розуміє Куліша…. Перед його зором пропливають правдиві до болю картини життя рідної Украйни, на тлі прекрасної природи постають убиті тяжкою підневільною працею люди, знедолені жінки, збезчещені панами сільські дівчата, «забриті» в солдати кріпаки-протестанти… Милий Боже! Неймовірно, але ця невідома письменниця, ця незнана жінка дивиться і бачить Україну його очима, оповідає його словами, оплакує його сльозами! Ні, такого суголосся не може бути між чужими незнайомими людьми! Ця жінка – його віддзеркалення, його двійник, його аlter-ego! Половинка його розчахнутої душі. Тепер він розуміє Куліша! Більше! Вдячний йому за ця знахідку…Здавалося б, нічого особливого: спокійна проста розповідь про звичайне буденне життя, а як бере за душу ця геніальна простота! А мова яка, мов із найчистішого джерела ллється, не осквернена ложними вустами. Ні, так ніхто не писав і не напише, як ця жінка!
Вкотре перечитував «Сестру», «Одарку», «Горпину»… І плакав… і закривав книжку, і знову розгортав, і знову плакав. І відчував, як заблудла, погрузла в дрібних пристрастях земних, душа, оживала для іншого, вищого життя… Підкорений небуденним талантом Марка Вовчка, уже майже закоханий в неї, Тарас Григорович ще не раз подякує Катрусі Піуновій за «гарбуза».
Водночас його обуяла дуже земна, хоч і романтично-дражлива ідея: за будь-яку ціну розшукати таємничу авторку «Народних оповідань», таку близьку духом і словом загадкову чарівницю, що врятувала його від… можливо, найбільшої помилки в житті – добровільної неволі у тісному міщансько-лицедійському світику чужої йому російської провінції. І віддячити, і підтримати, і вославити!!!
Так, тепер в нього лиш розмови про Марка Вовчка та її «Народні оповідання». Він читає їх чи не кожному стрічному, цитує і переказує. І розпитує про неї всіх, хто їде через Нижній з України чи в Україну. Оскільки чутки, що Тараса Шевченка звільнили, але не пускають у столицю, зачинивши в Нижньому Новгороді, долетіли й до України, кожен подорожній земляк вважав своїм святим обов’язком заїхати в Нижній і поклонитися знаменитому Кобзареві. До Шевченка їхали, як на прощу, і не тільки земляки-малороси, а й усі, хто чув про нього, і кому дорога цими краями випадала. 17 лютого Тараса Григоровича відвідали вихованці Київського університету, молоді лікарі, які їхали за призначенням у Сибір. Вони розповідали, яка слава добра ходить про нього Україною, а він їх розпитував про Марка Вовчка. І був щасливий, що її вже знають і читають.
А 18 лютого Тарас Григорович запише у своєму «Журналі»: «Малюга сообщил мне, что Марко Вовчок – псевдоним некоей Маркович и что адрес ее можно достать от Данила Семеновича Каменецкого, поверенного Кулиша в Петербурге. Какое возвышенно прекрасное создание эта женщина. Не чета моей актрисе. Необходимо будет ей написать письмо и благодарить ее за доставленную радость чтением ее вдохновенной книги».
Марія Вишневська

Без сумніву, роман-версія «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія» Галини Тарасюк – знакова подія у сучасному літературному житті. Те, що книга висувається на здобуття найвищої мистецької премії в Україні, є свідченням визнання неперебутнього таланту авторки, вияву її художньої сутності в осмисленні нових граней творчого феномену українського Генія. Письменниця Г. Тарасюк вдається до творчих відкриттів в осягненні художньої біографії Т. Шевченка, що виявляються в осмисленні останніх років його життя, повсякчас шукає шляхи і можливості утвердження його особистісної свободи, які окреслюються у площині моральних й національних координат екзистенційного самовияву митця. На тлі епохи, у взаєминах з імперською всепоглинаючою культурою, український Пророк мислиться як духовний натхненник нації, здатний відстоювати аксіологічні орієнтири свого народу, які сповідують високу мету його власного самоствердження. Основним мотто книги Галини Тарасюк є можливість показати Тараса Шевченка як цілком світську людину, яка прориває кола буденності й вивищується в позапросторі повсякденного існування, знаходить власний сенс у жертовності і пасіонарності.
Роман-версія «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія» пройшов належну апробацію під час читання його авторкою другої публічної лекції пам’яті Івана Огієнка у Кам’янець-Подільському університеті і мав схвальні відгуки серед її слухачів.

Олег Рарицький, доктор філологічних наук, завідувач кафедри історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Інтерес до постаті Великого Пророка у Галини Тарасюк є сталим і пріоритетним, зовнішню, а особливо внутрішню поєднаність з традиціями Шевченка засвідчують як ліричні одкровення авторки, так і її проза.
Новий роман «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія», виданий «Дніпром» у 2015 році, безсумнівно ввійде до лектури найвибагливішого сучасного читача. Щоправда, через скромний тираж далеко не всі поціновувачі прози Галини Тарасюк мали приємність тримати цю книгу в руках. Зараз ситуація змінилася: роман розташований на декількох сайтах в Інтернет-мережі, і «посвячених» у таїнство проблематики і поетики твору значно побільшало. Це, мабуть, третій (після «Тарасових шляхів» Оксани Іваненко і «Українських ночей…» Єжи Єнджеєвича) роман, який так повно відстежує стосунки Шевченка з представниками різних суспільних прошарків і національностей: від родини слов’янофілів Аксакових до польських поетів-інсургентів, від революційних демократів Чернишевського і Добролюбова до аристократа Толстого. З тією хіба різницею, що Галина Тарасюк в результаті доводить, що Шевченко був утіленням героїчного чину і символом свободи для всіх, хто виношував ідею вільної від рабства Європи. До того ж письменниці не так важлива зовнішня подієвість сюжету, як подієвість внутрішня, рухомість думки, а не подій. Галина Тарасюк не лише ретельно простудіювала багатющу спадщину Шевченка і всю доступну їй документалістику, не лише явила науковий підхід до інтерпретації білих плям і дражливих епізодів нашої історії, вона талановито прилучилася до відновлення гуманітарної аури українства в умовах новітніх викликів, перед якими наразі стоїть наша держава.
Роман-версія – таке жанрове визначення дає своїй книзі Галина Тарасюк. Так видається, що це швидше роман-відкриття, який послідовно декодує нерозгадані факти життя Пророка і його духовної доні.
Роман вражає своєю щирістю, душевністю, умінням вести діалог не лише з минулим, а й зі своїми сучасниками. З точки зору мистецької довершеності новий проект Г. Тарасюк не поступається перед її попередніми романами, швидше навпаки, – він явив новий етап творчого зростання талановитої письменниці. Авторка по суті акумулювала той письменницький досвід, який означує найвищі досягнення художньої шевченкіани. Роман цілком заслуговує бути відзначеним Національною премією імені Тараса Шевченка.
Професор кафедри історії української літератури і компаративістики Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка Галина Насмінчук

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA
Введіть будь ласка симовли зображені на малюнку, щоб додати коментар.
Фото Капча
Введіть символи, які показані на зображенні.