Офіційний веб-сайт

Книга «Довгі часи»

Автор(-и): Володимир Рафєєнко / Розділ: Література

Книга «Довгі часи» автор Володимир Рафєєнко, «Видавництво Старого Лева», рік видання: 2017.

Висунуто Конгресом літераторів України та Видавничим домом «ЧІЛІ».

 

Книга «Довгі часи» Володимира Рафєєнка

 

Один з парадоксів донецького письменника Володимира Рафєєнка, який після початку російської агресії на Донбасі переїхав до Києва, в тому, що війна, хоча й позбавила його дому, але відкрила українському читачеві. «Довгі часи» ‑ шостий роман В.Рафєєнка і перший, що здобув широкий розголос на батьківщині. У 2017 році твір вийшов друком світ у харківському видавництві «Фабула», а його український переклад вийшов у львівському «Видавництві Старого Лева» в прекрасному перекладі М.Кіяновської. Це стало подією не лише літературного процесу, але й культурного життя в Україні загалом.

«Довгі часи» ‑ як і книга С.Жадана «Інтернат», перші чесні спроби художнього осмислення жахіть військового конфлікту на Донбасі. Перші глибоко психологічні спроби говорити про війну й трагедії людей не в жанрі документалістики, репортажу або щоденникових нотаток, а в формі роману.

Володимир Рафєєнко вступає на територію міста 2, за яким вгадується Донецьк, де здоровий глузд як форма буття, а реалізм як художній метод безсилі. Тут панує атмосфера фізично насильства й розпадається сама ідея цивілізації, яка виявилася надто беззахисною, аби протистояти зовнішньому і внутрішньому варварові. У витвореному просторі гігантські колорадські жуки, що знищують місцеве населення, стають такими ж ймовірними, як черги по гуманітарну допомогу. Містика і фантасмагорія в тексті В.Рафєєнка тісно сплетена з розломами реальності, виростаючи й розчиняючись в них.

Герої Володимира Рафєєнка, які повинні зупинити війну, мають пройти всіма колами пекла, аби, врешті-решт, прийти до вогню ‑ хочеться вірити, що очисному. Разом з ним долає провалля безнадій й маразму і сам читач, який постійно примушений замислюватися над тим як безвідповідальність і зрада загальнолюдських цінностей веде людей до прірви, в якій геть не суттєві гасла, ідеали, добрі чи злі наміри... В цьому сенсі «Довгі часи» книга значною мірою терапевтична, адже примушує замислитись над тим, що кожен з нас несе свою частку відповідальності за те, що коїться на нашій землі.

Ми вважаємо, що присудження Володимиру Рафєєнку Шевченківської премії 2018 року стане не лише оцінкою книжки, яку називають однією з вершин української прози останніх років, але й свідченням готовності нашого суспільства почути інші голоси, готовністю всіх нас до творення території діалогу, а не протистояння. Таке рішення Комітету буде важливою підтримкою тих людей, які не змирилися з анексією й залишаються українцями не лише за паспортом, але й за своєю ментальністю, переконаннями й надіями на майбутнє.

 

З подання Конгресу літераторів України

 

З подання Видавничого дому «ЧІЛІ»

 

Володимир Рафєєнко ‑ один із найяскравіших і найоригінальніших українських письменників сьогодення. Пише переважно російською мовою. Народився й мешкав у Донецьку, але у липні 2014 р. через російську агресію був вимушений переїхати з родиною до Києва. «Довгі часи» ‑тринадцята книга Рафєєнка. Навесні 2017 р. вона вийшла друком в оригіналі у видавництві «Фабула» (Харків) і в українському перекладі у «Видавництві Старого Лева» (Львів). Переклад роману зробила провідна українська поетка Маріанна Кіяновська.

«Довгі часи» присвячені подіям останніх років на сході країни. На даний час це найбільш масштабне й нешаблонне художнє осмислення цих подій у вітчизняній прозі. Важливо, що роман написаний російськомовним автором, який водночас притримується суто проукраїнських, антипутинських поглядів і при цьому відчуває донбаську трагедію як свій особистий біль. Також важливо, що це перша книга Рафєєнка, яка перекладена українською. Роман мав чималий резонанс. Сергій Жадан присвятив йому розлогу рецензію, зазначивши, що «Володимир Рафєєнко написав надзвичайно важливу книгу», в якій «в реальності проступає атмосфера пекла». Юрій Андрухович назвав «Довгі часи» найкращім українським романом останнього часу. Як і два попередні романи Рафєєнка, «Московський дивертисмент» і «Демон Декарта» (обидва були відзначені Російською премією, відповідно другим та першим місцем у номінації «Велика проза» у 2010 та 2012 роках), «Довгі часи» мають міфологічний і фантасмагоричний характер. Дія роману переважно відбувається у місті 2, прототипом якого став рідний для письменника Донецьк. Там герої, працюючи у лазні зі промовистою назвою «П'ятий Рим», що є відповіддю на печально відому концепцію російського месіанства, чинять внутрішній опір окупації. Згодом вони отримують завдання здійснити символічний акт задля очищення центральної української влади й припинення війни. Для цього треба дістатися Києва, але зробити це можна тільки прийнявши смерть ‑ чи то реальну, чи то містичну. У романі є три типи оповіді. Перший відсилає до чарівної казки, гоголівської традиції, карнавальної культури (за визначенням Михайла Бахтіна) і прози магічного реалізму. Другий є суто реалістичним, він присутній у вставних новелах, в яких розповідається про зруйновані війною долі мешканців міста 2. Третій являє собою фрагменти авторської мови, які можна назвати публіцистичними. Ці три типи наративу яскраво контрастують і гармонійно поєднуються один з одним, надаючи роману особливе забарвлення, якому немає аналогів у сучасній вітчизняній прозі.

Незважаючи на велику кількість міфологічних побудов і вигадливих образів, в «Довгих часах» багато прямих висловлювань. Рафєєнко наполягає на тому, що Україна це не територія, а люди, і що національність визначається не походженням, а особистим вибором. А також на тому, що місце у пантеоні національних героїв мають отримати такі різні постаті, як Ярослав Мудрий і Нестор Махно, Богдан Хмельницький і Богдан Ступка, Григорій Сковорода і Олександр Вертинський, Михайло Грушевський і Марія Примаченко, Андрій Шептицький і Ґолда Меїр, Євген Коновалець і Олександр Довженко, Пауль Целан і Сергій Нігоян.

Попре трагічний характер деяких епізодів роман Рафєєнка, не в останню чергу завдяки авторській іронії і самобутньому гумору, справляє світле й оптимістичне враження. Зважаючи на біблійний характер багатьох алюзій (до речі, назва книги взята зі Псалому 22), можна сказати, що «Довгі часи» це своєрідне молитовне заклинання, спроба винайти містичний спосіб розв'язання задачі, яка в реальності поки що вирішення немає. Але добре відомо, що неможливе з часом стає можливим ‑ не тільки через дії політиків, але й завдяки зусиллям митців.

На нашу думку присудження Шевченківської премії 2018 р. Володимиру Рафєєнку має стати і вшануванням автора одного з найкращих вітчизняних романів останніх років, і знаком уваги до літератури східного регіону, який потерпає від російської агресії, й важливим актом єднання іншомовних літератур України в політичному українстві. В проголошенні українського вибору, який визначається не етнічним походженням, не мовою повсякденного спілкування, а прогресивними проєвропейськими поглядами, жагою до свободи й любов'ю до рідного краю.

Коментарі