Книга «Всесвіт за колючим дротом. Спогади і роздуми дисидента», автор Мирослав Маринович, видавництво Українського католицького університету (м. Львів), 2016 рік.

Висунуто Громадською організацією «Український осередок Міжнародного Пен-клубу».

Книга «Всесвіт за колючим дротом. Спогади і роздуми дисидента» Мирослава Мариновича

Особа Автора не потребує особливого представлення ні в Україні, ні навіть далеко поза її межами. Мирослав Маринович ‑ правозахисник, член-засновник Української Гельсінкської групи, організатор руху Міжнародної амністії в Україні, один із «когорти шестидесятників» ‑ людей, які ціною власного життя, благополуччя і свободи виборювали право українського народу на незалежність і своє та інших громадян право вільно висловлювати думки; публічний інтелектуал з непогамовною енергією, безліччю оригінальних ідей і практичних починань різного ґатунку. Його голос звучить в моменти найскладніших суспільно-політичних випробувань та міжрелігійних чи міжнаціональних напружень. Він стає натхненником і провідником громадянських ініціатив та екуменічних діалогів, що допомагають зрозуміти і переосмислити великі історичні правди і загоїти болючі рани минулого.

Його найновіша книжкова публікація «Всесвіт за колючим дротом», має підзаголовок: «Спогади і роздуми дисидента» (2016). Написана на правдивій біографічно-документальній основі у формі сповіді, ця книга привідкриває завісу до іншого світу ‑ світу табірного життя, а в ширшому сенсі ‑ життя в умовах тоталітарного радянського режиму, коли увесь Радянський Союз був великим суцільним концтабором. Це той світ, який уже начебто і відійшов у небуття, але ще й досі хапає за ноги живих, а на його уламках дехто сьогодні силкується відродити нову «імперію зла» під личиною «русского мира». Тому такими важливими для нас тут і тепер є живі свідчення та життєвий приклад тих, що змогли зберегти гідність навіть у негідних умовинах. «Нема обставин, які могли б відібрати в людини її найбільшу властивість ‑ залишатися людиною» ‑ це, мабуть, основне смислове навантаження, що визначає тематичні координати цих спогадів. Автор протиставляє екзистенційні категорії життя в правді і життя в брехні і показує, наскільки умовними можуть бути поняття волі і неволі, якщо лінію розмежування проводити вздовж химерної лінії колючого дроту.

Розповіді про етап, про життя в зоні, стосунки між в'язнями, конфлікти з адміністрацією, карцери, 20-добові голодування, які були справжньою демонстрацією готовності померти, а також релігійне життя на зоні, релігійні свята і обряди, табірний екуменізм, розгорнуті свідчення про те, як доводилося християнам і юдеям виборювати собі право на День господній і дотримання Суботи ‑це лише неповний перелік тематичних ліній «Спогадів», які парадоксальним чином засвідчують, що навіть у неволі життя вільної духом людини могло бути повноцінним і щасливим. В цьому сенсі аж ніяк не дивними виглядають слова Мирослава Мариновича, написані в листі до рідних: «Схвилювало мене одне Надійчине слово: пустка. Як прикро його читати, коли сам мало не щодня і мало не до сліз розчулюєшся від повноти духовного життя, коли в хвилини більшого чи меншого прозріння тебе проймає відчуття, ніби стоїш перед вівтарем найсвятішого» (25 листопада 1980). Загалом вкраплення у спогади табірного епістолярію, створює цікавий діалог між автором тодішнім ‑«із зони» і автором, який багато років опісля розповідає про те, що зберегла його пам'ять. Від цього явлена картина стає стереоскопічною і переконливішою.

Слід також сказати, що Авторові добре виходить створювати психологічні портрети людей, зокрема своїх друзів-дисидентів. Ці портрети є для нього ще одною нагодою сказати про основне: що підтримувало, надихало, об'єднувало людей з дуже різними світоглядами і позиціями.

З подання Громадської організації «Український осередок Міжнародного Пен-клубу»