Видавництво «Грамота», м. Київ, 2009 р., 672 с.

ISBN 978-966-349-129-5

Вступна стаття «Випробуваний на справжність» Івана Дзюби

Анотація

До книжки В.Забаштанського ввійшли вибрані поезії з його попередніх збірок, останні неопубліковані твори, а також переклади кращих зразків світової поезії. Усе те. що було пережите поетом, вистраждане зі своїм часом, своїм народом, є стрижневим у його творчості. Самобутнє й глибокохудожнє слово В.Забаштанського звучить гранично відверто, зболено, правдиво й гострополемічно.

Фрагмент зі вступної статті «Випробуваний на справжність» Івана Дзюби:

«Не кожен у поезії є самим собою ‑ у значенні собірівності, а не оригінальності. Адже поезія ‑ оприлюднення життя душі. А в оприлюдненні ‑ свої допуски. Де межа між вигадуванням власної особи й творенням своєї духовної біографії? Перше переходить у друге, коли у вогні чуття перетоплюються відстані між уявним і дійсним, і все заповнює біль поетичного буття. Адже біль буває тільки справжній. А без цієї вистражданості буде лише напускання мани. Та навіть коли поет і не піддається природній спокусі здаватися якомога значнішою й «інтереснішою» особистістю, а його душевні рухи не фіксуються в напружену позу, то й тоді йому буває нелегко вийти з певної соціально-культурної ролі, у якій він живе і яку «освоїв» відповідно до можливостей свого хисту, громадянських аспірацій та особливостей духовної «кон'юнктури» в суспільстві. Ми вже бачили і ще бачитимемо багато талановитих і щирих виконавців різних суспільно і культурно зумовлених ролей.

Свою принадність і цінність має й поезія, створювана немовби поза роллю й місією. Коли автор не відчуває потреби здаватися інакшим, аніж він є. Коли не перевищується тотожність собі самому. Така душевна самодостатність можлива за рахунок чи запасу життєвих уражень, чи способу їх витрачати й відновлювати, чи у випадку особливої всевизначеності власного життя, граничного випробування долею. Тут поетична мова про себе ведеться не допустово, не в умовному чи наказовому способах, а в способі дійсному, ‑ маючи на увазі, звісно, не граматичну категорію, а внутрішню структуру зв'язку ліричного стану з дійсністю.

Один із таких поетів ‑ Володимир Забаштанський».