Офіційний веб-сайт

Вистави «Енеїда» І.Котляревського, «...майже ніколи не навпаки» М.Матіос, «Оскар і Рожева Пані» Е.Е.Шмітта

Автор(-и): Режисер Ростислав Держипільський / Розділ: Театральне мистецтво

Вистави «Енеїда» І.Котляревського, «...майже ніколи не навпаки» М.Матіос, «Оскар і Рожева Пані» Е.Е.Шмітта режисера Ростислава Держипільського, Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Івана Франка, роки оприлюднення: 2012, 2014, 2015.

Висунуто експертом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Олегом Вергелісом.

 

Вистави «Енеїда» І.Котляревського, «...майже ніколи не навпаки» М.Матіос, «Оскар і Рожева Пані» Е.Е.Шмітта режисера Ростислава Держипільського

 

За останнє десятиліття на театральній мапі України ствердився художній феномен Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка. Це трапилось, коли 2008-го цей театр очолив режисер та актор Ростислав Держипільський.

Вже перші його режисерські роботи («Солодка Даруся» та «Нація» за творами Марії Матіос) висунули постановника на авансцену сучасного українського театру. У його перших виставах ‑ глибинне національне начало, ґрунтовий символізм, вишукана образність, емоційна напруга. А ще ‑ бажання режисера творити сучасний актуальний європейський театр на вітчизняній сцені, не руйнуючи її національні основи, не заперечуючи її сакральні заповіді.

«Нація» і «Солодка Даруся» стали не лише творчими подіями, а й громадянською місією режисера. Його палким бажанням привернути увагу глядачів до тем, які тривалий час були табуйовані на вітчизняній сцені. Це теми національно-визвольного руху в Україні у XX столітті, теми патріотизму, стоїцизму нашого народу. Це також тема кревного єднання українців ‑ як рідні, як різноголосої сім'ї, котру постійно випробовують трагічні історичні обставини.

«...майже ніколи не навпаки» (2012 року) ‑ це третя частина режисерського триптиху Ростислава Держипільського за творами Марії Матіос. І вперше на вітчизняній сцені саме цей твір ‑ надскладний для сценічної реалізації, розлогий за структурою. У «...майже ніколи не навпаки» режисер продовжує досліджувати шлях України, як історію однієї родини, розкриваючи в характері кожного персонажа ‑ світло і сутінки, божественне і земне.

Ця вистава вирізняється від двох попередніх (у рамках триптиху) ‑ саме масштабом та поліфонією сценічного дискурсу. Постановку характеризує глибоке проникнення режисера в єство кожного персонажа. Жанр вистави, запропонований режисером досить лаконічно як драма, протягом сценічного часу набуває і інших особливих жанрових відтінків ‑ містична драма, символічна драма. Дерево, як важливий символ, у режисера Держипільського одночасно сприймається ‑ і шибеницею, і деревом життя, і сходами до неба. Герої «...майже ніколи», за задумом режисера, існують у трьох світах ‑ пекло, земля, небо. Сценографія вистави, запропонована постановником, передбачає саме такі три світи, поміж якими і розвивається нещаслива людина у пошуках щастя.

Трансформація прози в сценічний текст ‑надскладне завдання для кожного режисера. Особливо, коли така проза ‑образна, емоційна, у певному сенсі ‑дуже інтимна. Отже, інтимність прози Марії Матіос режисер не нівелює на рідній сцені, а переводить у непередбачуваний сценічний вимір: через інтимне він «зчитує» і розкриває ‑соціальне, національне. Режисер переплітає ці різні складові як гілки свого сценічного дерева.

«Енеїда» (2014 р.) за мотивами поеми Івана Котляревського ‑ бажання режисера продовжити сценічний літопис відомого твору на національній сцені. Після легендарних вистав Сергія Данченка та Віктора Шулакова, івано-франківський режисер відчуває і розкриває в «Енеїді» ‑ дуже важливі саме сьогодні контексти і підтексти. Він створює авторську, доволі мінімалістичну (у порівнянні з режисерами-попередниками) оригінальну виставу, у якій звучить надважливий мотив ‑ це мотив народження української нації. Через імпровізацію, вишукану карнавальність, через чисту (білу) кольорову гаму цього сценічного видива, відкривається «інший» Котляревський ‑ як автор-пророк, котрий передбачив для народженої української нації і серйозні випробування, і процес гартування. Це пророк, котрий стверджував пріоритети ‑ «мови, віри, виду».

Сценічне рішення «Енеїди» Р.Держипільського ‑ через одночасне існування та взаємопроникнення двох світів. Мікросвіт, уособленням якого є українська хата (де народжується Еней). Макросвіт, як безкрайній космос, подарований українцям (троянцям) для подальших мандрів. Два світи перегукуються, постійно грають один з одним, створюючи сценічне відчуття єдиного відкритого космосу.

За певними художніми ознаками івано-франківська «Енеїда» ‑ це театр вулиці, театр світлотіні. За внутрішнім ритмом ‑ це театр поезії. Стилістика цієї вистави ‑ на перетині авторських світоглядних одкровень, заданих прийомів експромту. Така стилістика ‑ через поєднання іронії та страждання, гумору та голосіння.

Саме цю виставу вирізняє надзвичайна віра режисера в силу та енергію життя. Його «Енеїда» є взірцем чесного патріотичного сценічного твору.

Вистава розкриває творчий потенціал івано-франківської трупи: кожен актор здатний одночасно існувати у ритмах бурлеску, драми, трагедії, мюзиклу. «Енеїда», поставлена Р.Держипільським 2014-го, сприймається як історія надзвичайно сучасна. Тобто це історія, у якій глядач впізнає і самого себе, відчує напругу нашого драматичного сьогодення.

«Оскар і Рожева Пані» (2015 року) ‑ нова територія режисерських пошуків Ростислава Держипільського. Для таких пошуків він обрав культовий епістолярний роман сучасного французьського класика Еріка-Емануеля Шмітта. Ідея постановника полягала у тому, аби у одній сценічній композиції органічно поєдналися та віддзеркалювались різні сегменти сучасної культури. Тобто важливі складові вистави ‑ не тільки її драматична основа, але й сучасна анімація, комп'ютерна графіка, музика Святослава Вакарчука.

Режисер творить на сцені різнокольоровий та різноголосий емоційний світ ‑ саме той світ, який могла би бачити приречена дитина. Власне, головний герой твору Шмітта, маленький хлопчик Оскар.

Саме цей твір знає чимало цікавих сценічних трактувань, але вперше саме в Україні всесвітньо відома історія Е.-Е.Шмітта, за задумом режисера, розкрита ‑ виключно ‑ очима дитини, котра гостро відчуває як гаснуть її останні дні, тому і намагається зафіксувати кожну яскраву мить у своїй пам'яті. Вперше в українській виставі (за твором Шмітта) задіяні діти: вони стають повноцінними та гідними партнерами поруч з відомими акторами, такими як Ірма Вітовська.

«Оскар і Рожева Пані», крім оригінального художнього рішення, передбачає також важливу соціальну місію: допомогу тяжкохворим українським дітям. Кошти, зібрані на виставах, автори передають у клініки, де підтримують життя маленьких пацієнтів.

Гуманістична лінія «Оскара і Рожевої Пані» ‑ це, власне, і режисерська лінія Ростислава Держипільського. Котрий у своїх постановках завжди гостро відчуває страждання людини, її біль. Тому і намагається своїми виставами ‑ лікувати соціум, лікувати душі.

 

З подання експерта Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Олега Вергеліса.

 

Режисер Ростислав Держипільський
Режисер Ростислав Держипільський
Сцена з вистави «Енеїда» І.Котляревського
Сцена з вистави «Енеїда» І.Котляревського
Сцена з вистави «...майже ніколи не навпаки» М.Матіос
Сцена з вистави «...майже ніколи не навпаки» М.Матіос
Сцена з вистави «Оскар і Рожева Пані» Е.Е.Шмітта
Сцена з вистави «Оскар і Рожева Пані» Е.Е.Шмітта
Коментарі