Видавництво «Просвіта», м. Київ, 2009 р., 680 с.

ISBN 978-01-0320-4 (серія)

ISBN 978-966-2133-50-9

Вступне слово від автора

Анотація

До нової книжки відомого літературознавця, доктора філологічних наук, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Анатолія Погрібного (1942-2007) увійшли його літературно-теоретичні, історико-літературні та публіцистичні праці.

Досліджуючи такі літературознавчі проблеми, як феномен письменницької публіцистики, сутність стильових пошуків на сучасному етапі, питання модернізму тощо, автор особливу увагу звертає на портретні характеристики ряду діячів української культури. В одних випадках це ‑ розгорнуті портрети, як-от: Я.Щоголева, Б.Грінченка, О.Гончара, в інших – «силуети» та «наближення» (П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, І.Манжура, Грицько Григоренко, Д.Гуменна, П.Тичина, В.Підмогильний, О.Ольжич, В.Симоненко, Б.Олійник...). Чимало місця відведено й мало вивченим постатям української літератури ‑ М.Венгера, П.Кузьменка, М.Вербицького, Т.Зіньківського, М.Косача, В.Леонтовича та ін. Більшість історико-літературних розвідок вченого написана на основі архівних матеріалів.

До розділу «Публіцистика» увійшли статті з п’ятикнижжя – «Якби ми вчились так, як треба...» (2000 р.), «По зачарованому колу століть» (2001 р.), «Раз ми є, то де?» (2003 р.), «Поклик дужого чину» (2004 р.), «Захочеш ‑ і будеш» (2007 р.) ‑ у центрі якого ‑ проблеми культурно-духовної сфери в Україні, складні процеси утвердження української мови, культури, загалом духовного життя. У працях використано велику пошту, що надходила на відому авторську програму публіциста на Першому каналі Національного радіо «Якби ми вчились так, як треба...». Статті мають цінність як соціологічні та психологічні студії, що увиразнюють настрої і прагнення нинішнього українського суспільства.

Видання адресоване кожному, кому болить доля Української держави.

Віталій Дончик, Петро Кононенко:

«Талант і яскрава повноцінна особистість ‑ завжди обіруч. Вони помножують одне одного. Особливо ж, коли осяяні високим ідеалом і самоздійснюються в ненастанній і подвижницькій праці, щирих і безкорисливих діяннях на благо свого народу, своєї країни.

Саме так можна сказати і про непересічну, надзвичайну особистість талановитого українського письменника, відомого літературознавця, визначного політика-пасіонарія, державного будівничого, людину неподільного громадянського натхнення, запалену ідеями націотворення, вірного сина України Анатолія Погрібного. Франківська «горожанська повинність», повсякденна готовність усе долати й усе доконати задля повносилого утвердження українців на своїй землі, іти, не вагаючись, на поклик дужого чину задля розбудови нашої незалежності, державності, нації, збереження й розквіту нашої мови, культури, духовності ‑ це те, про що постійно пам'ятав, до чого прагнув, сповнений глибокої внутрішньої відповідальності у всій своїй дивовижно багатогранній, багатомісткій діяльності Анатолій Погрібний.

Переконливим свідченням на доказ цього є його вагомі історико-літературні, теоретичні, публіцистичні праці «Літературні явища і з’яви», «Криниці, яким не зміліти», «Розмови про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба», «По зачарованому колу століть...», «Захочеш і будеш», «Поклик дужого чину», ґрунтовні статті, присвячені Т.Шевченкові, Б.Грінченку, Я.Щоголеву, П.Кулішу, І.Нечую-Левицькому, П.Тичині, О.Гончару та численні інші публікації».