Офіційний веб-сайт

Анатолій Качан про Володимира Рутківського

Давно визнано, що діти неповторно сприймають навколишній світ. А ще вільно володіють даром самовираження, як це особливо зримо засвідчено в їхніх наївних і водночас наповнених поезією, чистотою і свіжістю малюнках. «Мені треба було дожити до старості, щоб навчитисятворити так, як творять діти»,– несподівано ошелешив багатьох невтомний художник-експериментатор Пабло Пікассо.

Юним читачам та всім шанувальникам Володимира Рутківського пощастило, що письменник ще в молоді літа збагнув як творять діти і захопився творчістю для них, не чекаючи похилого віку. Інакше ми ніколи не зустрілися б із героями його самобутніх книжок. Маючи вже кілька поетичних збірок, адресованих дорослому читачеві, В.Рутківський ще далекого 1974 року «відчинив Богданкове вікно» в літературу для юних читачів, а через три роки, вже як прозаїк, остаточно «прописався» в ній. Цей вибір був настільки усвідомлений і безповоротний, що письменника не зупинило навіть те, що з єдиним на той час видавництвом дитячої літератури «Веселка» у нього не склалися стосунки. Одних видавців не влаштовувало те, що в його творах, зокрема в «Бухтику з тихого затону», «багато чортівщини», інших – що пише не так як співець «школярської вольності» В.Нестайко, який очолював тоді одну з редакцій у «Веселці» і не впізнав в одеському авторові свого колегу по перу, майбутнього Шевченківського лауреата.

Та і в новітні часи, коли Україна стала незалежною, письменника з Одеси ще довго не помічали навіть нашумілі видавці, які в погоні за швидким прибутком переорієнтувалися на масову літературу, віддаючи перевагу віртуальним та розважально-догоджальним жанрам. «Аби цікаво було читати», – проголосила своє письменницьке кредо одна молода текстовичка. І мало кого хвилювало, що ці читабельні «розважалки» та «віртуалки» дуже часто схожі на новорічну хлопавку – з конфеті і серпантином, але одноразового застосування. За таких обставин, в умовах відсутності критичної думки, яку замінили суб’єктивні рейтингові оцінки та амбітні піар-компанії, легше було знайти голку в сіні, аніж знакову книжку, здатну в перехідному підлітковому віці стати опорою в житті, сприяти подоланню комплексу меншовартості, постколоніальних та пострадянських синдромів.

«Видатні люди – ті, які передбачають ще неясні потреби, події, підготовлені минулим, і показують шлях, якого слід триматися», – писав колись французький соціолог Гюстав Лебон. Як на мене, головна заслуга Володимира Рутківського якраз і полягає в тому, що в непевний період зміни поколінь в українській дитячій літературі він відчув ледве вловимий вітер перемін і ненав’язливо, з легким серпанком гумору та іронії спрямував свою творчість у нове русло. Його пригодницькі твори, а особливо написані в динамічно–кінематографічному стилі історичні повісті та романи стали відкриттям для всієї новітньої української прози, адресованої юним читачам, розбудили в них генетичну пам’ять про нашу героїчну історію і, як зазначив К.Родик, «утвердили в молодій масовій свідомості міф про сильну Україну».

Прикметно, що народився Володимир Рутківський серед весни, коли воскресла природа заново відроджується після тривалої зимової неволі, а цвіт зав’язується в плоди. Подякуємо ж нашому ювілярові за його вагомі творчі плоди, якими він зустрічає своє друге 40-ліття.

 

Довідково

Володимир Рутківський народився 18 квітня 1937 року. Був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка 2012 року за історичну трилогію для дітей «Джури», випущену у світ видавництвом «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га».

 

На фото: вручення літературно-мистецької премії Володимира Рутківського «ДЖУРИ» в Музеї Т.Г.Шевченка. Лауреат Шевченківської премії В.Рутківський (праворуч), кандидат філологічних наук Н.Марченко, лауреат премії ім. Лесі Українки, письменник А.Качан, лауреат Шевченківської премії, художник К.Лавро, С.Копйова та юні читачі Національної бібліотеки України для дітей.