«ІЛОВАЙСЬКИЙ ДЕІСИС»: цикл робіт проекту «Ікони на ящиках з-під набоїв», автори Софія Атлантова, Олександр Клименко, роки оприлюднення: 2014-2017.

Висунуто Міжнародним інститутом культурної дипломатії.

«ІЛОВАЙСЬКИЙ ДЕІСИС»: цикл робіт проекту «Ікони на ящиках з-під набоїв» Софії Атлантової і Олександра Клименка

Цикл «ІЛОВАЙСЬКИЙ ДЕІСИС» складається із тринадцяти творів і є частиною масштабного мистецького проекту «Ікони на ящиках з-під набоїв».

За два з половиною роки проект «Ікони на ящиках з-під набоїв» експонувався у Верховній Раді України (двічі), Сеймі Литовської Республіки, Європарламенті (Брюссель), Національному заповіднику «Софія Київська», Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї Тараса Шевченка, Посольстві Литовської Республіки в Україні (двічі), Представництві ЄС в Україні, Центрі ім.Андрея Шептицького (Український Католицький Університет), виставковій залі Програми ім.Фулбрайта в Україні, Національному музеї у Львові ім.Андрея Шептицького. Проект був презентований у Гаазі, Антверпені, Берліні, Франкфурті-на-Майні, Мюнхені, Ганновері, Лейпцигу, Бонні, Відні, Варшаві, Любліні, Празі, Римі, Мілані, Катанії, Луцьку, Маріуполі, Дніпрі, Кам'янському, Покровську, Фастові, а також на XXV Міжнародному економічному форумі у Криниці та VIII Безпековому форумі у Києві (понад 20 міст України і ЄС та майже 40 локацій).

Головна ідея проекту «Ікони на ящиках з-під набоїв» ‑ перетворення смерті на життя, де символом смерті виступає ящик з-під зброї, привезений з місць бойових дій, а символом життя та воскресіння ‑ ікона, створена на його дошках-фрагментах. Трансформація смерті у життя відбувається не тільки символічно, але й реально: кошти від продажу робіт ідуть на потреби Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова, що три роки поспіль надає медичну допомогу військовим і цивільним на Донбасі (надано допомогу більше 20 тис. пацієнтів). За час існування проекту зібрано понад 2000000 грн, він є найбільшим фінансовим донором шпиталю.

Таким чином концептуальний мистецький проект перетворився на важливий інструмент культурної дипломатії, а також на унікальну волонтерську ініціативу.

Цикл робіт «ІЛОВАЙСЬКИЙ ДЕІСИС» присвячено трагічним подіям серпня 2014 року. Це одна з перших в українському образотворчому мистецтві спроб звернутися до цієї драматичної теми.

На відміну від більшості інших робіт проекту (зазвичай камерних за розміром), ікони іловайського циклу створені на денцях і кришках від снарядних ящиків і відзначаються своєю монументальністю.

Неочікуваним є антиномічне поєднання темпери (лики святих) і кольорових олівців (їхній одяг). Дитяча безпосередність, щирість малюнку олівцями підкреслює рафінованість, візантійську відстороненість, позачасовість облич. Антиномічність є своєрідним стрижнем циклу ікон «Іловайського деісису», де парадоксально зітнулися смерть і життя, зброя та ікона, атрибути сучасної війни і мова давнього мистецтва.

«ІЛОВАЙСЬКИЙ ДЕІСИС», насамперед, не є релігійним проектом. Мова традиційного християнського мистецтва виводиться з простору храму або музейної експозиції і вводиться у специфічний простір світського мистецтва, продовжуючи, до певної міри, традицію художників-бойчукістів. «Архетипова» для українського мистецтва мова класичного іконопису виявляється і сьогодні зрозумілою для усіх членів українського соціуму, попри складність концепції і асоціативну поліфонію творів Соні Атлантової та Олександра Клименка, про що свідчить постійний інтерес до проекту українських і закордонних ЗМІ.

Тема перетворення смерті на життя в іловайському циклі есхатологічно забарвлюється. Святі на іконах предстоять перед Христом Пантократором з молитвою за загиблих під Іловайськом українських воїнів (імена загиблих бійців були вписані на тлі ікон під час перформансу-презентації циклу і нагадують написи на стінах будівель, в яких тримали оборону солдати). Стилізований під камуфляж, одяг святих символізує їхнє наближення до потреб людей. Перетинка між нашим і потойбічним світом стирається, небо наближається до землі, а святі, що стоять перед Спасителем, виявляються одними із тих, що на власні очі бачили дно Іловайського пекла, і можуть про нього, це пекло, свідчити.

Цикл робіт ««ІЛОВАЙСЬКИЙ ДЕІСИС»» підіймає вкрай важливу для України проблему історичної пам'яті, де традиційне мистецтво творчо трансформується, аби свідчити про трагедію сучасної війни. Тисячолітня традиція, що сягає витоками часів Київської Русі, парадоксальним чином допомагає творчо осмислювати не тільки сьогодення, але й майбутнє в його есхатологічній завершеності, де тема «кінця історії» подається через призму довічної пам'яті про загиблих під Іловайськом українських героїв.

З подання Міжнародного інституту культурної дипломатії

Деісус (від грец. – прохання, моління), або Деісис – ікона чи група ікон, що мають у центрі зображення Христа.