Офіційний веб-сайт

«Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко»

Автор(-и): Дмитро Степовик / Розділ: Літературознавство та мистецтвознавство

Наукове видання «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко», автор: Дмитро Степовик, видавництво імені Олени Теліги, рік видання: 2013, м. Київ.

Висунуто Відділенням літератури, мови та мистецтвознавства Національної академії наук України.

 

Книга Дмитра Степовика «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко»

 

Готуючись до ювілею 200-річчя від дня народження Шевченка, відомий учений Дмитро Степовик написав книгу про Шевченка як безмежно віруючого в Бога; про нього, що своїм життям, духовним устремлінням і, звичайно, творчістю, наслідував учення Господа нашого Ісуса Христа. Це дуже рідкісна тема в морі шевченкознавства, майже не опрацьована, зокрема в Україні. Тож Дмитро Власович, мистецтвознавець, філософ і богослов за фахом, написав новаторську й надзвичайно цікаву книгу про людину, яка давно стала символом України.

Видання складається з дев’яти розділів: «Віра Шевченка: Деякі контроверсії», «Свідчення Шевченкової віри в Бога», «Шевченко і московське православ’я», «Прослава Бога у Шевченковім «Кобзарі», «Блаженний чоловік», «Молитв из неволі», «Пресвітлий рай», «Святі пророки», «Милостивий батько – і блудний син».

Книга проілюстрована рисунками відомого українського мистця-графіка Василя Касіяна, а також Андрія Дем'янчука, Володимира Слєпченка, Олени Журавель та інших мистців. Використана також як заставки до розділів серія гравюр Миколи Стратілата «Свята Земля» (2000). У науковому виданні репродукуються і твори Тараса Шевченка на релігійну, духовну тематику.

У передмові «Один переслідуваний християнин імперії» автор книги побіжно торкається теми: Шевченко і Святе Писання, яку глибше і ширше розкриває у своєму фундаментальному науковому дослідженні: «Мабуть, не помилюся, якщо напишу тут, що з-поміж українських письменників XIX століття Шевченко найкраще знав тексти Священного Писання ‑ Біблії, ‑ і вже напевне може бути поставлений на перше місце щодо втілення біблійної ‑ і назагал релігійної, церковної ‑ тематики у своїй літературній та мистецькій творчості. Михайло Драгоманов мав рацію, коли у своїй статті про Шевченка назвав його «біблійцем від дитинства до самої смерті» (в статті «Тарас Шевченко», опублікованої у збірнику «Громада» 1879 року). Навіть Іван Нечуй-Левицький, який отримав вищу духовну православну освіту (закінчив Київську Духовну академію), значно менше «біблійний» і «церковний» у своїй творчості, ніж Шевченко, який жодних духовних семінарій і академій не відвідував. Як і деякі святі Ранньої Церкви Христової, що не мали духовної (а то й ніякої іншої) освіти, але були згори покликані до висот духовності), ‑ так і Шевченко з його «подражаніями» Біблії в численних творах, ‑ він покликаний Богом. Адже його любов до Божественного Одкровення була цілком природною, виключаючи найменші кар’єристичні чи матеріяльні міркування».

У Листі-поданні, підписаного академіком-секретарем відділення ЛММ НАНУ, академіком Миколою Жулинським, відзначається новаторський характер висунутої на здобуття Національної премії книги «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко»Дмитра Степовика, яка побудована не лише на літературному матеріалі (поезія Тараса Шевченка, його повісті, щоденник, листи, спогади про нього), а також використано і мистецькі джерела (картини, рисунки, акварелі, сепії, гравюри).

Видання розраховане як на шевченкознавців, культурологів, так і на широке коло читачів, які цікавляться життям і творчість Великого Кобзаря.

 

Кілька слів про автора.

Дмитро Власович Степовик відомий в наукових академічних колах як дослідник давнього українського образотворчого мистецтва, зокрема гравюри та ікони; а також болгарського образотворчого мистецтва й українсько-болгарських мистецьких зв’язків. Крім того, ним написано декілька книг про визначних мистців української діаспори в західних країнах: скульпторів Михайла Паращука, Леоніда Молодожанина і Михайла Черешньовського; маляра і графіка зі США Якова Гніздовського; ікономалярку всеамериканського визнання Христину Дохват; а також фундаментальну монографію про першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава Скрипника.

Як дослідник священного християнського мистецтва, Дмитро Степовик багато років цікавився місцем і значенням християнсько-релігійної тематики в поетичній та мистецькій творчості Тараса Шевченка.

Дмитро Степовик є автором близько п’ятдесяти книг, серед яких: «Патріарх Мстислав. Життя й архіпастирська діяльність», «Пробуджені царівни Якова Гніздовського», «Українська християнська абетка: Книга для читання з християнської етики», «Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна», «Українська ікона у просторі і часі», «Ліричне імпресіо Олекси Булавицького», «Новий ренесанс: Ікони Андрія Дем’янчука», «Нова українська ікона XX - початку XXI століть: Традиційна іконографія та нова стилістика», «Українська гравюра бароко» та ін. 

Коментарі

Дмитре Власовичу, книга цікава, новаторська; а як ще лікує вже навіть своєю назвою битливих "рунвіро"-силенковців, усіляких атеїстів та москвофілів?!! Многі та благі літа Вам, а потім блаженної вічності!

Тарас Шевченко був глибоко віруючою людиною у Бога, але як Іван Франко та Леся Українка не вірив у ЖИЛА Іуса Христа якого народила Марія від молодого равіна, яких був повішеним поруч з Ісусом і Марія раділа коли побачила його і дякувала Бога за іі муки та переживання.Цар заслав Шевченка не за Сон, а за Марію!

Мені 15, прочитала книжку з великим захопленням. Дізналась стільки нового про таку визначну історичну постать нашого народу. Хоча раніше не сильно захоплювалась Тарасом Григоровичем Шевченком, та ця книга відкрила для мене новий світ, зовсім інший погляд на Його творчість і мистецтво. Раджу любителям прочитати цю книжку. Не пожалієте! :)

Бердичівляни пишаються своїм земляком!!!!

Д.Степовик написал книжку под более чем претенциозным названием: "Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко". Она, естественно, приурочена к "круглой" дате, посвящается 200-летию со дня рождения Кобзаря. И, тоже, наверное, естественно, по крайней мере, для нашего непритязательного в научном и этическом отношении "болота" выдвинута на соискание Шевченковской премии. А как без этого? Без этого никак!

Весь пафос исследования о "следовании-наследовании" сосредоточен на превращаемой в культ религиозности поэта, его мировосприятия и мироощущения. Усилия автора нацелены на то, чтобы максимально сфокусировать внимание именно на этой черте, представив ее как краеугольный камень Шевченкового сознания и его поэтического мира. Под флагом с эскизно набросанным портретом Тараса, стилизованным под лик Христа, на авансцену выведены религиозно-церковные мотивы всего творчества Кобзаря. Такое выведение, будучи откровенно натянутым, явно искусственным, не вычленяемым из поэтических текстов и их контекстов, а привносимым в них, быстро превращается в назойливое выпячивание.

К извечной полемике о том, следует ли считать Т.Шевченко преимущественно национальным поэтом или поэтом социальным, или же вообще – поэтом, прежде всего, индивидуальным, Д.Степовик, по сути, предлагает дополнение. Если следовать его логике, то наш классик и кумир – поэт религиозный, а уж потом национальный, социальный, индивидуальный. И даже не просто религиозный в, так сказать, каноническом, классическом понимании этого определения, а связанный с религией, Богом, церковью столь крепкими узами, что сам становится как бы частью их мира, претендуя на то, чтобы – ни много, ни мало! – "наслідувати Христа".

Вопрос о религиозности Т.Шевченко, ее глубине, силе, внешних проявлениях и их соответствии (или, наоборот, несоответствии, неполном соответствии истинному мировосприятию и мироощущению Кобзаря), не нов. Ему уделяли внимание и в советские, и в досоветские времена. Мнения высказывались разные, однако, никто из предшественников автора книги "Наслідуючи Христа…", даже из числа тех, кому хотелось бы акцентировать религиозное начало у Шевченко, так и не увидел в творчестве поэта того, что разглядел в ней Д.Степовик. Хотя, к примеру, Ю.Шевелев двигался в том же направлении, придавая религиозному началу и религиозным мотивам в поэзии Тараса Григорьевича чрезмерное значение.

Концептуализация религиозного начала в творчестве Т.Шевченка в том виде, в каком ее предлагает автор, представляется очевидным преувеличением. В своем отношении к Богу, к религии, к церкви и сам Тарас, и его лирический герой очень часто отнюдь не ревностный верующий, а, совсем наоборот, человек сомневающийся, а где-то даже и – еретик. О каком уж тут "наследовании Христа" может идти речь, когда Тарас в дневниковой записи 29 июня 1857, например, пишет буквально следующее: "О, святые, великие, верховные апостолы (имеются в виду Петр и Павел, по старому стилю 29 июня это – День Петра и Павла – И.Б.), если бы вы знали, как мы запачкали, как изуродовали провозглашенную вами простую, прекрасную, светлую истину. Вы предрекали лжеучителей, и ваше пророчество сбылось. Во имя святое, имя ваше так называемые учители вселенские подрались, как пьяные мужики, на Никейском вселенском соборе".

Д.Степовик пускается в мутные воды изысканий в весьма деликатной сфере, связанной с отношением национального гения к Богу, его верой в Бога и, в то же время, неверием, в какие-то моменты разрастающимся едва ли не до хулы, и в схоластические рассуждения о близости Кобзаря и Иисуса Христа, не утруждая себя необходимостью опереться хотя бы на какую бы то ни было теоретическую базу. Ни теория, ни, тем более, методология ученого на сей раз не волнует и, естественно, не связывает (чем, собственно, и объясняется факт "воспарения" его перевозбужденного ожиданием Шевченковской премии сознания на всем и вся, включая самого Шевченко).

Абсолютизация какого-то одного элемента в ущерб другим в любом случае не способна дать положительного результата. В случае с Т.Шевченко и его мнимой суперрелигиозностью, возводимой в абсолют, такой подход не просто лишен конструктивности, он – вреден, потому что искажает и облик поэта, и многие составляющие его литературного наследия.

Не менее дико с точки зрения научной корректности и исторической истины, даже как-то нелепо воспринимаются откровенно русофобские пассажи Д.Степовика, с помощью которых он тщетно пытается представить Тараса Шевченко не только новым украинским Иисусом Христом, но еще и отчаянным борцом против "московитской" (то есть, говоря нормальным языком, Русской православной, "Московской") церкви. Может быть, в таком взгляде и есть что-то эдакое, особенное, о чем не догадывался прежде никто, включая самого Кобзаря. Куда, однако же, в таком случае девать такие высказывания поэта, как, например: "Во имя ваше папы римские ворочали земным шаром и во имя ваше учредили инквизицию и ужасное автодафе"?

Чудовий українофобський коментар від "Ігора Бендерського".
Після цього обов'язково куплю цю книгу.
Слава Україні !

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA
Введіть будь ласка симовли зображені на малюнку, щоб додати коментар.
Фото Капча
Введіть символи, які показані на зображенні.