Офіційний веб-сайт

Відповісти на коментар

Книга Володимира Шкурупія "Останній поріг", як і твори Андрія Гудими в семи томах, на превеликий жаль, не ввійшла до другого і третього турів на найвищу нагороду - Шевченківську премію. Володимир Шкурупій відчуває тонко українську мову, прекрасно нею володіє, багатобарвно змальовує життя українства в болючі періоди українського буття. З його текстів бачимо, як болить йому доля українців, як він трепетно зображує душу української людини, переживання нею найбільших трагедій, зокрема трагедію Голодомору 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр.(повість "Чи я в лузі не калина була", "Візьми хрест свій"), трагедії, які чи й можна порівняти з іншими світовими катастрофами, спричиненими над своїм народом "своїми" владами. Таке враження, що ми глибоко співчуваємо і розуміємо трагедії інших, але не вникаємо в трагедію, до якої було спричинено наших рідних українців-хліборобів на рідній, найбагатшій землі. А українська література про це кричить! Скільки про це вже сказано українськими літераторами! І сказано талановито і страшно. Чому ж ті, хто мав би засвідчити ці факти високого художнього проникнення в національну пам'ять, її тонкого відтворення, не бачать цих видатних літературних явищ? Не пошанують в рідній Україні гідне слово справжніх українських письменників про українців?!

Відповісти

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA