Офіційний веб-сайт

Відповісти на коментар

Ярослав Мудрий і Оранта

Вступ

Сьогодні починаю я Молитву
На труд великий. Хочу я відкрити
Сторінки посивілі і забуті,
Де правда із народу мого скута,
Я хочу із глибин віків підняти
Історію, що схована за грати,
Тисячолітню правду мого Роду,
Історію, Життя мого Народу.
Бо у гаях зозуленька кувала,
А в вишиванці Мудрість розквітала,
Ми пронесли цю тайну перевеслом,
Пройшли крізь зими з нею і пройшли крізь весни,
Щоб знову Правда обрієм розквітла,
Як квітка рясту, зірочка привітна.
Я помолюсь і рушу в Путь далеку,
Яку писав мені крилом своїм Лелека. 
Місто, де все починається

Там, де Син Слави пагорб омиває,
Гора первісна промені стрічає
І зберігає в собі таємницю,
Як Либідь із братами білолиця
Сюди прилинула, щоб заснувати Місто,
Молитву прочитала тут найчисту,
І заснували хлопці Мудрий Київ,
Який зростає стінами Софії
І Лаврою, Андріївським узвозом
Несе нас ладою і піднімає возом
Через роки, віки, тисячоліття,
Щоб промені ми бачили привітні,
Щоб жайворон злетів у Чисте Небо
І пісню заспівав дзвінку для тебе.
Молилася сестра на добру днину:
- Співай же річко ця, співай у Небо синє,
Зростайте у віках сини могутні,
Злітайте у Серцях зелені кручі,
Від вас піде мов пломенем-зорею
Велике Щастя для Землі. Ви разом з нею
Зростете зернами. Пройдуть тисячоліття
Й підніметься тут місто- Дуб столітній,
Великий Дуб, що вітами крислатий,
Розквітнуть вулиці і задзвенить Хрещатик
Як пісня, як струмочок, як дорога,
Від неї полетять в Життя розлогі
Струмочки і джерельця променисті
І зазвучить в віках тут хор найчистий
Людських Сердець, що полум'ям гарячим
Зведуть тут місто - Київ наш найкращий, -
Й заклала квітку з подихом найніжним,
Молитвою Лебідочка-Царівна.

Пісня у лісі

Звідки припливли сестра і брати,
Світла де вони цього набрали?
Із країв далеких прилетіли
Лебеді, поклали пір'я біле
У траву, що споришем зростала,
Чисті перед Сонечком постали,
Поклонились до землі смерекам,
Посміхнулись ластівкам й лелекам
І пішли збирать у ліс суниці,
Щоб спекти рум'яну паляницю.
Їм берізки пісню заспівали,
Їх дуби листочками вінчали,
Застелили трави їм доріжки,
Роси їм умили білі ніжки.
Назбирали хлопці ягід красних,
Дівчина сплела вінок із Щастя:
Пролісок вплела, підсніжник білий,
Листячко верби додала миле
Й заспівала пісеньку дзвінкую:
- Небу своє Серце подарую,
Проросту пшеницею у полі,
Поцілую верби і тополі,
Вишенькою ніжною розквітну,
Засміюся Сонечком привітним,
З Вітром обійму зелені гори,
Річкою проллюсь у Синє море,
Землю напою дощем-водою,
Піднімуся в Небо і з собою
Позову найкращі світлі чари,
Подарую Небу білі хмари,
Щоб пливли із Сонечком найкращі,
Дарували людям ніжне Щастя.
Заспівала пісню Лебідь-Лада,
Підхопили пісню віти радо,
Понесли листочками по кручах,
Пісеньку почув Дніпро могучий
І віддав мелодію лелекам,
Щоб несли у світ її далекий,
Щоб співали пісеньку джерельця,
Щоб плели гніздо своє кубельце
Всі пташки і звірі в цілім світі,
Зустрічали Сонечко привітне
Й дарували вічну чисту силу,
Щоб земля найкраще всім родила,
Щоб співали квітами у хорі
Люди на землі щасливу долю,
Щоб текли краплинами дзвінкими
Як струмочки у житті і з ними
Розквітала Матінка-Природа,
Піднімалось Древо Вічне Роду
Із могутніх легінів прекрасних,
Щоб несли в руках вони всім щастя,
Щоб дитина в світі посміхалась,
Щоб краплина Сонечку сміялась,
Щоб співали Радістю джерела
І несли кришталь в річки й озера,
Напували водами травицю,
Піднімали із ріллі пшеницю,
Обтікали перевеслом жито,
Сіяли на нивах щедрим ситом
Льону і волошок сині очі,
Шепотіли макам ніжні ночі,
Сон-травою засинали тихо,
Ковилою присипали лихо,
Білою ромашкою світання
Із росою прокидались зрання.

Сівба у полі

Стали разом браття до роботи,
Взялися за діло без скорботи,
Набирали ярої пшениці,
Випивали чистої водиці,
Засівали ниви для врожаю,
Щоб спекти домашні короваї.
Попросили дощику у літа,
Щоб полило яблука і жито,
Щоб зігріло Сонечком тепленьким
Води у річках і Землю-неньку,
Щоб росла трава у чистім полі,
Щоб співали верби і тополі.
Йшли по ниві босими ногами,
Розсипали щедрими руками
Те зерно, що в землю упадає,
Працею щоденною зростає,
Напувається нелегким потом,
Бо буденна трударя робота
Не буває легка і весела,
Трудяться щодня міста і села,
Щоб до столу коровай здобути,
Щоб осінній урожай добути,
Виростити яблука і груші,
Із лози зібрати виноград хороший,
Виростить черешню й добру вишню
Й маку зернятко не буде лишнім,
Як зійдуться родичі до столу,
Як зберем врожай в полях і долах,
Коли борщ домашній приготуєм,
Коли гості добрі почастують
Часнику, пашпушок, паляниці.
Сіяли брати в полях пшеницю.

Пісня Кия, Щека і Хорива

Сіяли брати у полі чистім,
Заспівали Сонцю й Небу пісню:
- Ой, ти Сонце, Сонечко привітне,
Подаруй ласкаве добре світло
На просторах цих безкрайніх всьому,
Що до тебе тягнеться, живому,
Що протягує до тебе віти-руки,
Хоче в поєднанні щастя й злуки
Сонця, Неба, вод, що із Землею
Родять Радість вічну, разом з нею
Із глибин приносять життєдайну
Вічну, непохитну добру тайну,
Що Життям могутнім тут зоветься,
В кожній квіточці ця тайна одізветься,
В кожному листочку причарує,
Знов Весну і Літо подарує,
Нагородить щедрим урожаєм
Тих, хто Землю й Сонце поважає,
Тих, хто знає працю і натхнення,
Трудового поту одкровення,
Тих, для кого праця це молитва,
За Життя і Щастя вічна битва,
Бо в труді буденнім проростає
Маківка мала і виростає
Квітами у полі, добрим житом,
Щоб могли ми знову й знову жити
На Землі ласкавій і прекрасній,
Чули пісню Солов’я на Щастя,
Знов читали книгу цю Природи,
Дарували дітям вічну Вроду,
Дарували їм поля і ниви
На Життя прекрасне і щасливе!


Сад на кручах

Повернулися брати додому,
Принесли пісень і квіток з долу,
Накривала Либідь їм вечерю,
Набирала воду у джерелах,
Ніч прийшла, лягли всі дружно спати,
Під крислатим дубом спочивати.
А як Сонечко торкнулось кручі,
Заспівав пташками Дуб могучий,
Славили птахи велике диво –
Сходу Сонця відкриття щасливе,
Зустрічали хором перший промінь,
Що несе тепла і світла повінь,
Сповіща про життєдайну силу,
Котру квіточка і навіть Дуб просили,
Бо із Сонечком трава зростає
Й пташка із гніздечка вилітає.
І брати прокинулись під древом,
Привітали день із чистим Небом
І заклали на зелених кручах
Щедрий і величний сад квітучий,
Щоб родив він у віках, у днині
Батьку й матері, малій дитині
І розтали Легіні й сестриця,
Обернулась дівчина в водицю,
Потекла під явір, під горою
Річка Либідь, понесла з собою
У Дніпро пісні дзвінкі і чисті,
Віддала калиноньці намисто,
Віддала Кохання первоцвіту,
Ніжність й працьовитість щедрим вітам,
Щоб пташками Сонечку співали
І врожаї вічні дарували
Трударям, які працюють в полі,
Обернулась Ладонька в тополю,
Що стрічає перша іздалека
Навесні із вирію Лелеку,
Заховала в листячку і вітах
Пісню Ластівки, ласкаву і привітну.
Хлопці обернулися горами –
Кия град стоїть тепер віками
Над Хрещатим яром, Верхнє місто
Вироста церквами в Небо чисте,
На горі оцій переплелися,
Вітами могутніми сплелися
Сива мудрість й праця в поколіннях,
Тут дідів і прадідів корінні.
В глибину вросли як заповіти
Шана до дерев, трави і квітів,
Ласка і турбота до живого –
То завіти Києва святого.
На Щекавиці зажили хлібороби,
Тут вино з лози робили добре,
Тут завзяті працьовиті руки
Випікали хліб смачний для злуки,
Хлібом-сіллю гостей пригощали,
За радістю гостей завжди вітали.
А Хорив залишив під горою
Чарівний струмок, що із вербою
Знав Землі і Неба таємниці,
Либідь помагала білолиця
Той струмок Хориву чарувати,
Таїнства одвічні дарувати,
Щоб із сивини приніс струмочок
Істини прості синам і дочкам,
Щоб побачили в його краплині
Вроду Неньки чисту, як перлина,
Щоби чули Солов’я у гаю,
Котрий Душу Неба відкриває,
Щоб стрічали Жайворона в полі,
Щоб вінчала їх Щаслива Доля! 
Ярослав Мудрий

Хлопець біля струмка

Брати розтали, Либідь-Лада
Полинула за Сонцем радо
І обронила в надвечір’ї
Пір’їну у струмок. Сузір’ям
Світився подарунок ніжний
І лив на Землю світ чарівний,
Всі бачили його на Небі
І думали, що так і треба,
Що Мудрість вічна й неосяжна
То зірка в Небі недосяжна.
Та хлопець Ярослав дивився,
На зірку тую і молився,
Щоби вона далася в руки,
Він Серце чисте в запоруки
Давав, шукаю ту мрію,
Хотів він збудувать Софію,
Молився наш юнак натхненний
І зірка стала одкровенням,
Відбилася в струмочку чистім
Перлина білого намиста,
Юнак змочив у воду руки
Й намисто взяв як символ злуки,
Де кожна зіронька сіяє,
Про біль і радість сповіщає,
Бо кожна білая перлина
То Мудрості життя краплина –
Зібрати навкруги найкраще
І дарувати тільки Щастя,
Збирати промені Природи
Й плести красу одвічну Роду.

Закладення Золотих Воріт

Зростав юнак, роки летіли,
Намисто поряд завжди біле
Було із хлопцем, як підказка,
Що є на світі добра ласка,
І як намисто біле сяє,
Так Мудрість нас охороняє,
Веде по стежці, як дитину,
Батьків і прадідів перлина –
Могутня Мудрість сива Роду,
Щоб берегли красу Природи,
Бо щедрість Батьківського краю
Нам вічну силу відкриває,
Як пророста маленька днина
На покоління у сивинах –
Беруть маленькі ніжні руки
Й несуть дідів знання онуки,
Не розривається та нитка,
Яку з любов’ю Батько виткав,
Як захотів подарувати
Знання і Мудрості палати,
Заливши у фундамент Совість,
Щоб знов писали Роду повість
Нові прийдешні покоління,
В дідів і прадідів коріння
Узявши добре і корисне,
Щоб знов плести Життя намисто.
А як підріс юнак, то Батько
Звелів йому віддати спадок –
Великий Київ в управління,
Де проросло його коріння,
Де босим бігав у дитинстві,
Де мати гойдала колиску,
Пісень співала в зустріч ночі,
Їй втома закривала очі,
Та зранку знову із зорею
Та пісня прокидалась з нею,
Несла усміхнена всім ласку,
Життя немов чарівну Казку,
Де постелила мама стежку,
Любистком й м’ятою мережку,
Де засоромлений барвінок
Квітки насипав для стежинок,
Де Соловейко із Весною
Співали пісню над вербою,
Де в плавнях і зелених кручах
Тече в віках Дніпро могучий.
І сів Великим князем в місті
Наш Ярослав, намисто чисте
Тримав в руках, як символ віри,
Співали пісню Синєвіри
Правителю на добру владу,
Зібрав наш князь Велику Раду
І запитав в людей на Вічі,
Як краще будувати вічність
У їх краю, у їх Родині,
Як правити народом нині,
Щоб пам'ятали це правління,
Щоб розгалужене коріння
Дідів і прадідів русинів
Тримало Дуб Руси-Вкраїни
В віках на довгі покоління,
Щоб стали для дітей корінням
У сьогоденні добрі справи,
Спитав людей, як добре править,
Наш Ярослав на мудрім Вічі,
Дивився людям прямо в очі.
Й придумали, постановили
Звести таке, щоб в Небі квилив
Лелека, як вертавсь додому,
Придумали звести хороми
Не бачені в усіх усюдах,
Схотіли збудувати люди
Не бачену іще будівлю,
Щоби із золота покрівля,
Щоби сіяла так під Сонцем,
Щоб сяйво те у всіх віконцях
Світилось дивним тихим світлом,
Щоб Сонечко з Небес привітне
Лилось у кожную хатину,
Щоб мальви зацвіли під тином
Із тою дивною красою,
Щоб Соловейко над вербою
Замилувався, як збудують
Красу незнану, причарують
Багатством й пишними квітками
Майстри, що вмілими руками
Сплетуть узори й візерунки,
І понесли усі дарунки.
Несли всі золото і срібло,
Бо кожен цей коштовний виріб
Хотіли для воріт віддати,
Щоби засіяли ті палати
Найкращим в світі чистим сяйвом,
Все золото із хат віддали
І запросили диво-майстра,
Щоб виткав він з металу айстри,
Зірки, барвінок і ромашку,
Метелика, чарівну пташку,
Яка б співала диво-пісню,
Смарагди і корали несли,
Щоби прикрасити будівлю,
В якої з золота покрівля.
Узявся майстер за роботу,
Вкривав чоло не раз він потом,
Щоб ті квітки навік скувати,
Щоби із золота палати.

Ворожнеча
Принесли дари на плечах
Й почалася ворожнеча –
Хто кому і скільки винен,
Із чийого злота вилив
Диво-майстер жовту квітку
І для кого айстри виткав.
Як тепер оце ділити,
Та й потрібно сторожити
Ції дивнії палати,
Ворогам щоб не віддати,
Бо прийдуть чужі здалека,
Це не білий вам лелека,
Й відчахнуть кусочок гілки,
Золотої перепілки,
Чи барвінку, чи ромашки.
Стало людям зовсім страшно
За невидану будівлю,
Де із золота покрівля. 
Розсипане намисто

І почалася ворожнеча,
Людей щоденна колотнеча,
Поставили вони сторожу,
Щоб золоту не вкрали ружу,
Дали жовніру два пістолі,
Щоб вберігав щасливу долю,
Надбання цілого народу,
У золоті литую вроду.
Стояв жовнір і вдень, і вночі,
Стеріг те золото, торочив
Всім людям, що ішли здалека,
Що золото приніс Лелека,
Що освятив він цеє місце,
Що від Воріт походить місто,
Що тут закладено скарбницю,
Щоб Либідь добра білолиця
Тут прочитала всім молитву
На довгу і пекельну битву,
Щоб дарували всі дарунки,
Несли з усіх усюд пакунки,
Жовніру щедрі подаяння,
Бо будуть людям покарання
За те, що вірить перестали,
І люди на коліна стали
Перед воротами злотими
І князем сів жовнір над ними.
Назвався князь сей Ізяславом,
Велів співати йому славу
На довгі роки, на правління,
Велів писати поколінням,
Які прийдуть, про його силу,
Що в Бога люди так просили,
Сказав, що небом він вінчаний,
А люди дали – Окаянний
Йому названня між собою,
Правління те вінчав журбою,
Жорстоким став, несправедливим,
Про те Лелека в Небі квилив,
Як відлітав у вир на осінь.
Зібрали люди чорне просо
В жнива з посіяного злота,
Зійшла з воріт вся позолота
І залишилася журбою.
Пісні про Щастя під вербою,
Що Соловейко заспівав їм,
У Серці той звучав гімн,
Хоч не було вже діамантів,
Коралів, золота, брильянтів,
Їм дарувало Небо чисте
Осіннє золота намисто,
Вплітало безкоштовні роси
В берізки посивілі коси.
А що же стало з Ярославом,
Як люди горе з Ізяславом
Своє несли? Його намисто
Розсипалось, коли барвисте
Засяяло ураз каміння.
Перлини всі дорогоцінні
Упали як зернини в полі,
Зашелестіли їм тополі,
Заплакала верба у воду,
Із листям проронила вроду
У долю, що текла струмочком,
Мов човники, малі листочки
Її скорботу вдаль понесли,
Краплина горя перевеслом
Попала у серця людськії,
Те горе понесли морськії
Солоні та могутні хвилі.
Злетів наш Яр, розкривши крила,
У край далекий та прекрасний,
Забрав з собою літо й щастя.
Вже аж тепер узріли люди,
Що довга їм зима та буде,
Допоки не зберуть намисто,
Не повернеться Лебідь чиста,
Не принесе на крилах Мрію,
Допоки не зведуть Софію,
Зберуть всю Мудрість в поколіннях,
Дідів і прадідів коріння.

Оранта

І понесли малі зернини,
Несли Знання, як ту дитину,
Плекали книги наче квітки,
Збирали ниточку до нитки
Велике Полотно, Надбання,
Плели Знання невтомно зрання,
Збираючи як гілки хмизу,
В них Дуб почав зростати знизу
З маленького зовсім зернятка,
Зросли Знання в Величне Свято,
Здійснили люди Вічні Мрію –
Зросла у Києві Софія,
Знання і Мудрість поєднались,
Перлини біли в слово склались,
І прочитали люди МАТІР,
Одвічна Матінка ОРАНТА,
Що вдень молитвою плекає,
Вночі крилом їх захищає.
Вклонились люди Вічній Силі,
Що у Небес вони просили,
І зрозуміли – тільки Праця,
Натхнення, Радість і Завзяття
Їх піднімають в поколіннях,
Росте в віках Святе коріння,
Надбання вічне добре Роду,
Кохаючи Життя й Природу.

Мудра Бджола.

Відповісти

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA