Офіційний веб-сайт

Відповісти на коментар

То – кривавий наш урок...

(на збірку поезій Михайла Пасічника "То – біла гарячка Росії")
/
А ми все сперечалися... До крику, до хрипоти. Іноді й до образ доходило... На когось, бо самим нам зась було кого-небудь зневажати. Адже ми до лиха виховані, делікатні та ще й надміру романтичні. Ми настільки швидко звикаємо до очевидного, що зовсім не бажаємо бачити всіх неймовірних підлот, котрі власне й спричинили всі ті мерзенні фактажі...
Окремі тверезі голоси правдивим пустельним гласом замріяним дурням видавалися, і повільно в загальному благодушші в’язли. Увесь здоровий глузд благенький пієтет переважав: "Спільне коріння... сотні років разом... було ж і багато доброго у нас... таких висот у науці досягли... а яка потужна література...".
Нічого не вдієш, русофільство тепер неодмінно з українофобією в ногу йти має – іншого не дано. А ми й досі дивуємося, звідкіля стільки гиді там, на Сході, взялося, коли під боком шушваль вельми комфортно себе почуває.
Обпийтесь брому, таваріщі, а ні – власним глупством поперхніться!
Ех, Концевича немає... То пусте, що він, зважаючи на вік і досвід, не став би довгих нотацій "старшому брату" читати, але й нізащо не полінувався б держимордою в свічадо "мерського чудака"* ткнути, хоча й добре всю марноту горборівняння усвідомлював, а таки дещо з того великодержавного убозтва обов’язково світові явив би на історичному, та й власному досвіді відпочаткову агресивну природу ненаситної орди продемонстувавши...
Що ж, Росія – хвора, це очевидно, і Михайло Пасічник абсолютно точно діагноз встановив.
Дивиться світ крізь оптичні приціли,
Грається знову з вогнем ідіот.
Пафосні значення втратили цінність –
Дружня держава,
Братній народ...

Людству реально загрожує Третя,
Світ наш укотре стоїть на межі...
Першопричини шукати не треба –
Першопричина в причинній душі.
(Першопричина...)

Ба, більше того, напрочуд оригінально і як завше талановито симптоми того чи не хронічного, бува, захворювання описав. Сумна картина вийшла, як на позір, але ж не ми ту смертельну бацилу росіянам прищепили. Вони її з молоком матері в себе увібрали, тому й за визначенням здоровими уже не можуть бути. І чи ж дивуватися з того, що гуманізм їм підозрілий, щирість – сумнівна, відвертість – протипоказана? Зате з лихвою у тій тмутаракані тотального хамства, згубних заздрощів і якогось правдиво вселенського лицемір’я. До краю розбещені своїм лжемесіанством, вони не здатні на жодну продуктивну дію, а лише на «реалізацію руйнації».
"В Росії немає роботи,
Тому я пішов убивать..."
(Знайди їм роботу, Росіє!)

Достатньо лише цього одкровення одного з "рєвнітєлєй русскаво міра", щоб зрозуміти: це не останній наш кривавий урок, адже сіяти смерть багато легше, ніж життя плекати. Тим паче, що й держава їхня зовсім у будівничих не зацікавлена. Вона так само важко хвора, а, як відомо, державна паранойя, як і будь-яка болячка, теж свої фази має.
Приходять вони, як непрохані гості,
Здобутки усі заокруглюють в нуль,
Ніхто не уникне осінніх загострень –
Хвороб і стосунків, снарядів і куль...
(Осінні загострення)

...На жаль, сусідів не обирають, тому дуже хочеться вірити, що колись постане зовсім інша Росія. Без білої гарячки і без постімперського синдрому – здорова, привітна, напрочуд толерантна і... велика. То не біда, що вона нарешті в кордонах колишнього Володимиро-Суздальського князівства устаткується. Давно ж відомо, що не розмірами територій велич держави вимірюється.
І збірка Михайла Пасічника поза сумнівом свою позитивну роль відіграє, адже вірно поставлений діагноз – то запорука успішного лікування.

*чудь і меря – племена, праоснова московитів

Григорій Цимбалюк,
письменник, учасник АТО

08.11.2015 року

Відповісти

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA